Економіка будівництва 42-ТБ за 17.03.22

 

Практичне заняття 

Тема. Податки, відрахування та обов’язкові платежі у кошторисній документації

Дидактична мета. Оволодіти знаннями та навиками визначення розміру та введення податків відрахувань та обов’язкових платежів у кошторисній документації

Розвиваюча мета. Розвивати зацікавленість до виконання завдань.

 Виховна мета. Сприяти формуванню пізнавального інтересу, розвитку технічних умінь у процесі навчання.

Вид заняття. Практичне заняття

Матеріали. Нормативна література ДБН Д1.1.1-2000.Програмний комплекс АВК. Картки завдання

Структура заняття

І. Організація групи

- перевірити явку студентів по-журналу

- перевірити готовність студентів до заняття

Мотивація вивчення

На сьогоднішньому занятті ми з вами будемо вивчати порядок визначення розміру та введення цифрових значень податків, відрахувань та обов’язкових платежів у кошторисну документацію. Жодне будівництво, поточний ремонт, капітальний ремонт чи реконструкція не проходить, допоки не виконана проектно-кошторисна документація. І одним із основних критеріїв розрахунків є розмір податків і відрахувань які будуть надходити у державну казну та різні фонди . А тепер давайте у  деталях розглянемо порядок установлення та розміри відрахувань.

ІІ. Пояснення нового матеріалу (методом розповіді та пояснення за допомогою програмного комплексу АВК-5 і методичної літератури)

Викладач. Тема нашого заняття «Податки, відрахування та обов’язкові платежі у кошторисній документації»

                                                         План

1. Підсистема «Кошторисні документи».

2. Піктограми «Параметри» та «Інші витрати»

Практична №1 

1. Підсистема «Кошторисні документи».

Підсистема «Кошторисні документи» служить для формування кошторисних документів. Таким чином, ця підсистема потрібна в першу чергу для замовникам.

Клацнемо курсором миші на підсистему «Кошторисні документи».

Отримаємо вікно:

Список будов є початковим екраном підсистеми «Кошторисні документи». Він містить облікові реквізити будов, один з яких, Дата / час вводиться автоматично і відображає час створення будов у Списку.

Таке уточнення пов'язане з відмінностями кошторисних нормативів з випуску вихідних документів для названих видів будівництва.

 Практична №2

2. Піктограми «Параметри» та «Інші витрати»

Введення числових параметрів

 

Тепер торкнемося такого важливого режиму, як «Введення числових параметрів».

Для цього заходимо у «Кошторисні документи»(Список будов), вибираємо потрібну нам будову(виділяємо курсором синім кольором). Після цього у верхній частині вікна вибираємо піктограму «Параметри» та «Числові параметри будови».

 

У списку числових параметрів вибираємо «Числові параметри для розрахунку ЗВВ та додаткових витрат до ЗВВ. Тут ми бачимо список можливих відрахувань до різних фондів та різних форм народного господарства. З них ми вибираємо потрібні пункти які відносяться саме до галузі будівництва, а саме

Н18-38,52

Н21-

Н35-

Н36-

Н38-

Н39-

Після чого даємо команду «Зберегти» і отримуємо автоматичні розрахунки по заданих коефіцієнтах.

Введення інших витрат

Для цього заходимо у «Кошторисні документи»(Список будов), вибираємо потрібну нам будову(виділяємо курсором синім кольором). Після цього у верхній частині вікна вибираємо піктограму «Інші вирати» та вибираємо «Склад зведеного кошторисного розрахунку». Ми бачимо вікно «Загальний склад витрат». В даному вікні без змін залишаємо пункти від Г1 до Г8 включно, далі

Г9- П94= 1,5(перевезення працівників)

Г10-П101= 2,5(технагляд)

Г11-виключаємо

Г12- включається за умови якщо включати вартість проектних робіт та авторського нагляду

Г13-П130- значення з ДБН

       П147- значення з ДБН

Г14- відключаємо

Г15-П137-відсоток який сплачує підприємство яке працює на єдиному податку

Г16- П154= 20(ПДВ)

            Г17 відключаємо

Усі введені значення зберігаються і включаються в розрахунки автоматично.

Додаткові питання.

1.  Локальний кошторис

2. Зведений кошторисний розрахунок

3. Документ згідно якого розробляється проектно-кошторисна документація.

ІІІ. Закріплення нового матеріалу

Тест

1. Для чого призначені податки?

а) це обов'язкові платежі для утримання фінансової спроможності підприємства підрядника

б) це обов'язкові платежі, які збирає держава з населення, підприємства, будівельних організацій і які зараховуються у доходи державного або місцевих бюджетів.

в) це обов'язкові платежі для утримання фінансової спроможності замовника та інвестора

2. За допомогою якого нормативного документу визначаються розміри витрат які входять до складу зведеного кошторисного розрахунку?

а) ДБН

б) ЄНіР

в) Тарифна сітка

3. Від чого залежить розмір кошторисного прибутку і адміністративних витрат?

а) Від виду діяльності замовника

б) від бажання підрядника

в) Від призначення будівлі, та виду виконуваних робіт

4. Яким документом регулюються правила складання кошторисної документації?

а) ЄТКД

б) ЄНіР

в) ДБН

5. У яких випадках ставляться повишаючі та понижаючі коефіцієнти?

а)у випадку використання кошторисних розцінок із розділу на нове будівництво, при виконанні ремонтних робіт і навпаки

б) у випадку для того щоб отримати більший прибуток

в) щоб зменшити кількість податків

ІV. Підсумок заняття

- Підводимо підсумки заняття коротким оглядом його змісту.

- Проводиться оцінювання знань студентів, які відповідали на занятті, оголошення оцінок

V. Домашнє завдання.

1. Конспект заняття

2.АВК-5, підсистема «Кошторисні документи».

Організація ОРКіПД 32-ТД, 15.03.22

 

Лекція. Тарифне нормування

Тарифне нормування — це якісна оцінка праці виконавців, кількість якої встановлено у технічних нормах. Тарифне нормування диференціює оплату праці залежно від складності і трудомісткості робіт. Основа тарифного нормування — тарифна система, елементами якої є тарифна сітка і тарифні коефіцієнти. Тарифна сітка — це шкала, в якій кожному з шести розрядів відповідає тарифний коефіцієнт, що вказує, у скільки разів ставка (С-) робітника більш високого розряду має бути вище ставки (С,) робітника І розряду: к. = = С,. / С,:

Розряд	І	II	ІІІ	IV	V	VI
Тарифні	1	1,125	1,266	1,427	1,602	1,803
коефіцієнти

За допомогою тарифних коефіцієнтів встановлюють тарифні ставки, які залежно від

вибраної одиниці робочого часу можуть бути часові, добові та місячні. Тарифну ставку робітникам І розряду встановлює уряд з урахуванням мінімуму заробітної плати робітників цієї галузі промисловості і будівництва.

Оплата праці кожного працівника визначається кінцевим результатом роботи й індивідуальним трудовим внеском. У будівництві діють дві форми оплати праці: відрядна і погодинна. Відрядна оплата праці здійснюється за виготовлену продукцію за умови додержання вимог щодо її якісних показників. Розрізняють пряму відрядну оплату — при нарахуванні заробітної плати за кожну одиницю виготовленої продукції — і акордну — при нарахуванні заробітної плати за виконання комплексу робіт і процесів на закінченій частині будинку чи споруди або за кожну одиницю (структурну одиницю) кінцевої продукції, на- приклад за всі електромонтажні роботи або за комплекс малярних робіт на секції будинку чи будинку в цілому.

При погодинній оплаті праці заробіток робітників визначається на основі тарифних ставок і фактично відпрацьованого часу.

Для підвищення ефективності праці, поліпшення якості будівельної продукції, підвищення ступеня використання засобів механізації, зменшення тривалості робіт, матеріаломісткості й енергоємності будівельної продукції застосовують відрядно-преміальну і погодинно-преміальну оплату праці, за яких як винагороду за отримані результати нараховують премію.

Організація ОРКіПД 32-ТД, 15.03.22

 

Лекція. Технічне нормування

Технічне нормування — встановлення кількісних норм витрат праці, машинного часу та матеріальних ресурсів на одиницю будівельної продукції. Норми витрат праці встановлюють у вигляді норм часу і виробітку.

Норма часу — це час, який встановлено на виконання одиниці продукції робітником відповідного фаху і кваліфікації в умовах правильної організації праці і виробництва. Норма

часу, яка встановлює тривалість роботи робітника при створенні одиниці продукції, на- зивається нормою часу робітників (Нч); відповідно норма часу, яка встановлює час використання машини, називається нормою часу машини (Нм.ч ). У технічному нормуванні праці у будівництві норма часу виражається в годинах на одиницю виміру продукції (год/м2; год/т).

З нормою часу пов'язані норми витрат праці, норми виробітку робітників та норми виробітку (продуктивності) машин.

Норма витрат праці (Нв п) — це витрати праці, які встановлено на виконання одиниці продукції робітниками (ланкою) відповідного фаху і кваліфікації в умовах правильної організації праці і виробництва. В технічному нормуванні праці норма витрат праці виражається в людино-годинах на одиницю виміру (люд.-год/м³ тощо).

Норма виробітку робітників (Нвир) - кількість продукції, яка має бути вироблена за одиницю часу робітником відповідного фаху і кваліфікації в умовах правильної організації праці і виробництва. її обчислюють в одиницях виміру продукції на одиницю часу (м²/год; м³/зміну). Норма виробітку наводиться у вигляді норм виробітку ланки, якщо будівельний процес виконує ланка робітників, або норм виробітку робітника, якщо будівельний процес виконує один робітник.

Норма виробітку (продуктивності) машин - кількість продукції, яка має бути виконана машиною за одиницю часу під керуванням робітників відповідного фаху і кваліфікації в умовах правильної організації праці і виробництва. Виражається в одиницях виміру продукції за одиницю часу (м²/год; т/зміну).

Норма виробітку обернено пропорційна нормі часу:

Нвир = 1 / Нч.

Кожна норма праці має не тільки числову характеристику, яка встановлює кількість витрат праці (часу) на одиницю продукції або кількість продукції за одиницю часу, а й характеристику будівельного ^процесу та умов праці і виробництва, за яких ця норма може бути дійсна. Така характеристика називається будівельно-технологічпою нормаллю — сукупністю технічних, технологічних і організаційних характеристик, санітарно-технічних, фізіологічних і соціальних чинників умов праці і виробництва, які встановлені з урахуванням сучасного рівня будівельної техніки і технології процесу, правильної організації і безпеки праці, ефективного використання технічних засобів і кваліфікації виконавців.

Використання матеріальних ресурсів регламентується нормами витрат матеріалів — плановою кількістю матеріалів на виготовлення одиниці продукції при визначеному рівні техніки і відповідної організації виробництва.

Технічні норми розробляють на основі досягнутого загального рівня розвитку техніки і технології з урахуванням перспектив освоєння нової техніки, технології і організації будівельного виробництва, а також з урахуванням властивостей і якісних показників нових будівельних матеріалів і методів обробки їх. Технічні норми систематично переглядаються з метою упорядкування їх згідно з науково-технічними досягненнями.

Залежно від призначення технічні норми поділяють на виробничі норми (первісні норми - призначені для виробничого планування, контролю за витрачанням ресурсів безпосередньо під час будівництва, а також під час проектування і розробки документації щодо виробництва робіт та при обґрунтуванні технологічних рішень), кошторисні норми (складання кошторисів на будівництво), укрупнені, комплексні норми і т. д.

Технічні норми витрат праці поряд з розрядами робіт і тарифними ставками є основою тарифного нормування й оплати праці.

ціноутворення в будівництві 42-ТБ 14.03.22

 

 Договірна ціна

Договірна ціна – це вартість підрядних робіт, за якої підрядна організація згодна виконати об’єкт замовлення.

Договірна ціна входить до складу вартості будівництва й використовується при проведенні взаєморозрахунків. Вона формується претендентом на виконанні робіт із залученням субпідрядних організацій і узгоджується із замовником. У результаті загального рішення оформляється протокол узгодження договірної ціни на будівельну продукцію, що є невід’ємною частиною контракту.

В Правилах визначення вартості будівництва розглянуті наступні види договірних цін і деякі особливості їхнього формування .

Пунктом 3.3 ДБН Д.1.1-1-2000 передбачено, що договірні ціни можуть бути твердими, динамічними чи періодичними:

1. Тверді договірні ціни, як правило, встановлюються для будівництва тривалістю до 1,5 років. Такі ціни встановлюються незмінними на весь обсяг будівництва і не уточнюються, за винятком випадків, якщо:

- замовник змінює в процесі будівництва проектні рішення, що спричиняють зміну обсягів робіт і вартісних показників;

- у процесі будівництва в проектній документації і інвесторських кошторисах виявлені помилки, що не могли бути виявлені на стадії тендерної пропозиції і складання договірної ціни, а підрядник не є виконавцем проектно-кошторисної документації;

- виникають форс-мажорні обставини, що не можуть бути передбачені сторонами при укладанні договору (контракту).

2. Динамічні договірні ціни є відкритими і можуть уточнюватися протягом усього терміну будівництва, але не частіше 1 разу на рік. При цьому уточнюється вартість матеріально-технічних ресурсів. Питома вага прибутку і засобів на покриття ризиків, визначена на початок будівництва, не уточнюються. Зарплата уточнюється тільки у випадку, якщо засоби на ризик не покривають витрат, пов’язаних з ростом цін на зазначені ресурси (у випадку досягнення рівня інфляції більш 10 % у рік). Динамічні договірні ціни уточнюються також і у випадках, передбачених для уточнення твердих договірних цін.

3. Періодичні договірні ціни установлюються відкритими і мають елементи як динамічної, так і твердої договірної цін. Особливість такої ціни полягає в тому, що на обсяги робіт, плановані на визначений період (як правило, це річний план), установлюється тверда договірна ціна (фіксована частина ціни). Формування і застосування фіксованої частини періодичної договірної ціни здійснюється за правилами, як для твердої договірної ціни.

Економіка будівництва 42-ТБ за 14.03.2022

 

ВИДИ ПОДАТКІВ

Податки – обов’язкові платежі, які держава (в особі централізованих та місцевих органів влади) утримує з населення, підприємств та організацій і зараховує в доходи республіканських і місцевих бюджетів.

Основними функціями податків є:

1. Фіскальна (бюджетна) функція. Її головне завдання – формування доходної частини державного бюджету на основі централізованого утримання податків. Через фіскальну функцію реалізується головне суспільне призначення податків – формування фінансових результатів держави, що зосереджуються в бюджетній системі та позабюджетних фондах і необхідних для здійснення власне державних функцій (оборонної, соціальної, природоохоронної).

 2. Контрольна функція. Ця функція дає можливість кількісного відображення податкових надходжень та їх порівняння з необхідними потребами держави у фінансових витратах і внесення необхідних змін у податкову систему та бюджетну політику. Податки – обов’язкові платежі, які держава (в особі централізованих та місцевих органів влади) утримує з населення, підприємств та організацій і зараховує в доходи республіканських і місцевих бюджетів.

3. Розподільча функція. Ця функція має регулювальний характер, направлений на вдосконалення відтворного процесу суспільного виробництва. Податкове регулювання включає дві підфункції: стимулювальну та відтворну. Стимулювальна підфункція реалізується через систему податкових пільг. Підфункція відтворного призначення включає плату за користування природними ресурсами та інші ресурсні податки.

 За видом встановлення податки підрозділяються на прямі та побічні: прямі – це утримання безпосередньо з платників податків на доходи, майно, ресурси; побічні податки пов’язані з господарськими операціями і виступають у вигляді спеціальних надбавок на користь державного бюджету (акцизи, податки на споживання і обернення товарів, подарунки, наслідування спадщини).

Об’єктом оподаткування також є виручка від реалізації основних фондів, матеріальних ресурсів, нематеріальних активів, продуктів і товарів, що видаються працівникам за рахунок заробітної плати. Підлягають оподаткуванню ПДВ кошти від утриманих штрафів, пені, виплати, отримані за порушення зобов’язань, передбачених договорами.

 Від податку на додану вартість звільняються будівельні організації, які виконують будівництво житлових об’єктів, сільськогосподарських об’єктів та об’єктів соцкультпобуту. Не оподатковуються ПДВ кошти, які вносяться в статутний фонд організації.

ПДВ сплачується в розмірі 20 відсотків.

Основними об’єктами оподаткування є доходи (прибуток), заробітна плата, вартість окремих товарів, окремі види діяльності, операції з цінними паперами, користування природними ресурсами, майно юридичних і фізичних осіб, передавання майна та інші об’єкти, перелік яких установлено законодавчими актами України.

За видом установлення податки поділяються на прямі та непрямі.

Прямі – це ті податки, що збираються безпосередньо з 538 платників податку на доходи, майно, ресурси.

Непрямі податки пов’язані з господарськими операціями та є спеціальними надбавками на користь державного бюджету (акцизи, податки на споживання та обіг товарів, з дарування, вступу в спадковість). Донедавна в Україні існувала багатоканальна система відрахувань на користь держави. Підприємства й організації залежно від форм власності й відомчої належності сплачували різні податки. Сучасна податкова система базується на принципах, однакових для всіх платників податків. Ці принципи такі: · рівність форм власності; · єдиний підхід до визначення ставки податку (розміру податку на одиницю) та встановлених пільг; · урахування всіх видів доходу; · одноразовість оподаткування.

Види податків, що входять у ціну

У практиці вітчизняного ціноутворення до складу цін національних товарів входять два непрямих податки: акцизний збір і податок на додану вартість.

Акцизний збір — це податок, який включається в ціни високорентабельних товарів не першої необхідності і в кінцевому підсумку сплачується покупцем.

 Акцизним збором оподатковуються виключно товари і не оподатковуються роботи та послуги.

 Акцизний збір встановлюється в цінах тільки окремих товарів, перелік яких затверджується Верховною Радою України.

Суми акцизного збору визначаються суб’єктами підприємницької діяльності самостійно й оплачуються в порядку і строки відповідно до чинного законодавства України. У разі подальшого перепродажу придбаних товарів акцизний збір не стягується.

 Іншою формою непрямого податку, що входить до складу ціни, є податок на додану вартість. Він включається в ціни абсолютної більшості товарів і послуг за винятком тих, які не обкладаються цим податком: вугілля та вугільні брикети, учнівські зошити та підручники, дитячі журнали та газети, лікарські засоби та вироби медичного призначення, товари для інвалідів тощо. Перелік товарів (робіт, послуг), що звільняються від податку на додану вартість, є єдиним на всій території України і може змінюватись у законодавчому порядку.

Податок на додану вартість визначається в ціні товару (послуги) за діючою ставкою до оподаткованого обороту, який не містить у собі цього податку, або інакше, до ціни, яка враховує собівартість та прибуток

Податок з прибутку

 Прибуткове оподаткування є важливим елементом системи прямих податків, яке дозволяє регулювати доходи суб’єктів господарювання та формувати надходження до бюджету.

Платниками податку є:

· резиденти – суб’єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами;

 · нерезиденти – фізичні чи юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерелом їх походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами України або законом. Об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається за даними податкового обліку шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду.

Питання для самоперевірки

 1. Які є види податків, що входять у ціну продукції?

2. Податки з прибутку.

3. Податкова система, види і функції податків. Порядок визначення.

4. Що є основними функціями податків?

5. Які основні об’єкти оподаткування?

6. Хто є платниками податку?

Тести на залік СТУ 34-ГМ-Ф

Економіка будівництва 42 ТБ за 09.12.21

 Господарський розрахунок у будівництві

Поняття господарського механізму в економічній літературі є дискусійним. Одні автори ототожнюють його із системою керування економікою, інші - розглядають як комплекс господарських і організаційних принципів, треті - як сукупність форм і методів господарювання і т.д. 

Об'єктивні потреби сучасного розвитку економіки, удосконалювання організаційно-правових форм і методів керування народним господарством - і здійснення господарської діяльності потребують посилення розробки загальнотеоретичних проблемправового регулювання господарської діяльності, зокрема, проблем, пов'язаних із розвитком господарського законодавства в сучасних умовах. Правове регулювання господарської діяльності охоплює широке коло питань організації і планування народного господарства, правового положення різноманітних господарських ланок, правового режиму їхнього майна, господарських зв'язків між ними, відповідальності за результати господарської діяльності, а також особливості її здійснення в різноманітних галузях народного господарства - промисловості, сільському господарстві, капітальному будівництві, транспорті, торгівлі й інших, що функціонують у тісному взаємозв'язку один з одним.

Центральне місце серед них належить питанням правового закріплення (правових форм) госпрозрахунку як об'єктивно необхідного методу господарювання, важливого важеля підвищення ефективності виробництва. Господарський розрахунок як метод організації, керування і безпосереднього здійснення виробничо-господарської діяльності визивається до життя з'єднанням товарно-грошових початків у діяльності державних підприємств із централізованою системою державного керування і планування економіки.Категорія господарського механізму належить до поверхових економічних відносин, на відміну, наприклад, від категорії власності, яка відображає глибинні, суттєві сторони економічного життя. Як відмічалось вище, господарський механізм — це структурна складова економічної системи.Під господарським механізмом розуміють сукупність організаційних структур і конкретних форм господарювання, методів управління і правових норм, за допомогою яких суспільство застосовує економічні закони з метою впливу на стан економіки та вирішення завдань, що стоять перед нею.Категорія «господарський механізм» співзвучна з такими поняттями, як механізм господарювання, господарський організм, економічний механізм господарювання тощо. 

Господарський механізм являє собою конкретні форми виробничих відносин, виявляється за допомогою таких категорій, як ціна, прибуток, заробітна плата, план, норми й нормативи, фінанси, кредит, ставка процента тощо.

В умовах ринкової економіки підвищується роль економічних методівуправління виробництвом, до яких належить господарський (комерційний)розрахунок.

Госпрозрахунок — це такий метод планового керування будівельним виробництвом, при якому видатки на будівництво, тобто на виконання будівельно-монтажних робіт, перекриваються за рахунок власних ресурсів будівельної організації. 

Основне завдання госпрозрахунку полягає у виконанні плану будівельних робіт при найменших матеріальних, трудових і грошових затратах.

Госпрозрахунок можна розглядати в двох аспектах:

як економічна категорія - це система економічних відносин, щоскладається в процесі виробництва і реалізації продукції на різних рівнях управління; :

як метод ведіння господарства - це вимірювання власних доходів і видатків і отримання прибутків, тобто спрямований на досягнення максимальної ефективності виробництва.

Крім того, госпрозрахунок враховує матеріальну відповідальність за незадовільну роботу.

Таким чином, за умов госпрозрахунку підприємство в повному обсязі відповідає за результати своєї господарської діяльності, що обумовлює економічне значення госпрозрахунку.         

Принцип самоокупності

Принцип самоокупності передбачає, що кошти, вкладені в розвиток корпорації,  окупляться за рахунок чистого прибутку і амортизаційних відрахувань. Ці кошти  покликані забезпечувати мінімум нормативної економічної ефективності належить  підприємству (корпорації) власного капіталу.                                     

При самоокупності підприємство фінансує за рахунок власних джерел просте відтворення і вносить податки до бюджетної системи. Реалізація даного принципу на практиці вимагає рентабельної роботи всіх підприємств і ліквідації збитків. 

На відміну від самоокупності самофінансування передбачає не тільки рентабельну роботу, а й формування на комерційній основі фінансових ресурсів, що забезпечують не тільки просте, але й розширене відтворення, а також доходів бюджетної системи. 

Принцип самофінансування передбачає посилення матеріальної відповідальності підприємств (корпорацій) за дотримання договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової та податкової дисципліни. Сплата штрафних санкцій за порушення умов господарських договорів, а також відшкодування завданих збитків іншим організаціям не звільняє підприємство (без згоди споживачів) від виконання зобов'язань по поставках продукції (робіт, послуг). 

Для здійснення принципу самофінансування необхідне дотримання ряду умов: накопичення власного капіталу в обсязі, достатньому для покриття витрат не тільки по поточній, а й з інвестиційної діяльності; 

вибір раціональних напрямків для вкладення капіталу; 

постійне оновлення основного капіталу; 

гнучке реагування на потреби товарного н фінансового ринків. 

Розглянемо дані умови більш докладно. Зміст першої умови полягає у відокремленні грошових коштів для фінансування поточної та інвестиційної діяльності. Ці грошові кошти концентруються на розрахункових рахунках господарюючого суб'єкта до подальшого їх розподілу. З позиції управління фінансами важливо здійснювати періодизацію готівки, тобто розподіл її за часом перебування в реальному обороті на короткострокові л довгострокові грошові кошти. 

Друга умова передбачає визначення таких шляхів вкладення капіталу, які призводять до стану підприємства і підвищення його конкурентоспроможності на товарному і фінансовому ринках. Дотримання даної умови, пов'язане з оцінкою рівня самофінансування, розробкою критеріїв подібної оцінки, з аналізом руху капіталу за видами діяльності підприємства. 

Третя умова самофінансування полягає в забезпеченні нормального процесу оновлення основного капіталу. Збільшення вартості основних засобів п результаті їх переоцінки вигідно для підприємства, оскільки при цьому не проводять ніяких додаткових виплат у формі дивідендів і відсотків, а обсяг власного капіталу збільшується. 

Четверта умова самофінансування передбачає здійснення такої фінансової політики, при якій підприємство може нормально функціонувати в умовах жорсткої конкуренції на товарному і фінансовому ринках. Така політика спрямована на зниження витрат виробництва та обігу і на збільшення прибутку. Самофінансування, що базується на високих ієнах, сприяє збільшення грошової маси і стає генератором інфляційних процесів у народному господарстві. Тому для підвищення рівня самофінансування господарюючі суб'єкти зобов'язані чітко реагувати на потреби ринку у відповідних товарах (послугах). Механізм реагування на потреби ринку передбачає спеціалізацію, диверсифікацію і концентрацію виробництва Орієнтація цього механізму повинна бути ув'язана з податковою, неновою й інвестиційною політикою держави. Застосування прннціна самофінансування є важливим чинником запобігання банкрутства господарюючого суб'єкта і створює можливість для ефективного використання фінансового менеджменту.