Тести на залік СТУ 34-ГМ-Ф

Економіка будівництва 42 ТБ за 09.12.21

 Господарський розрахунок у будівництві

Поняття господарського механізму в економічній літературі є дискусійним. Одні автори ототожнюють його із системою керування економікою, інші - розглядають як комплекс господарських і організаційних принципів, треті - як сукупність форм і методів господарювання і т.д. 

Об'єктивні потреби сучасного розвитку економіки, удосконалювання організаційно-правових форм і методів керування народним господарством - і здійснення господарської діяльності потребують посилення розробки загальнотеоретичних проблемправового регулювання господарської діяльності, зокрема, проблем, пов'язаних із розвитком господарського законодавства в сучасних умовах. Правове регулювання господарської діяльності охоплює широке коло питань організації і планування народного господарства, правового положення різноманітних господарських ланок, правового режиму їхнього майна, господарських зв'язків між ними, відповідальності за результати господарської діяльності, а також особливості її здійснення в різноманітних галузях народного господарства - промисловості, сільському господарстві, капітальному будівництві, транспорті, торгівлі й інших, що функціонують у тісному взаємозв'язку один з одним.

Центральне місце серед них належить питанням правового закріплення (правових форм) госпрозрахунку як об'єктивно необхідного методу господарювання, важливого важеля підвищення ефективності виробництва. Господарський розрахунок як метод організації, керування і безпосереднього здійснення виробничо-господарської діяльності визивається до життя з'єднанням товарно-грошових початків у діяльності державних підприємств із централізованою системою державного керування і планування економіки.Категорія господарського механізму належить до поверхових економічних відносин, на відміну, наприклад, від категорії власності, яка відображає глибинні, суттєві сторони економічного життя. Як відмічалось вище, господарський механізм — це структурна складова економічної системи.Під господарським механізмом розуміють сукупність організаційних структур і конкретних форм господарювання, методів управління і правових норм, за допомогою яких суспільство застосовує економічні закони з метою впливу на стан економіки та вирішення завдань, що стоять перед нею.Категорія «господарський механізм» співзвучна з такими поняттями, як механізм господарювання, господарський організм, економічний механізм господарювання тощо. 

Господарський механізм являє собою конкретні форми виробничих відносин, виявляється за допомогою таких категорій, як ціна, прибуток, заробітна плата, план, норми й нормативи, фінанси, кредит, ставка процента тощо.

В умовах ринкової економіки підвищується роль економічних методівуправління виробництвом, до яких належить господарський (комерційний)розрахунок.

Госпрозрахунок — це такий метод планового керування будівельним виробництвом, при якому видатки на будівництво, тобто на виконання будівельно-монтажних робіт, перекриваються за рахунок власних ресурсів будівельної організації. 

Основне завдання госпрозрахунку полягає у виконанні плану будівельних робіт при найменших матеріальних, трудових і грошових затратах.

Госпрозрахунок можна розглядати в двох аспектах:

як економічна категорія - це система економічних відносин, щоскладається в процесі виробництва і реалізації продукції на різних рівнях управління; :

як метод ведіння господарства - це вимірювання власних доходів і видатків і отримання прибутків, тобто спрямований на досягнення максимальної ефективності виробництва.

Крім того, госпрозрахунок враховує матеріальну відповідальність за незадовільну роботу.

Таким чином, за умов госпрозрахунку підприємство в повному обсязі відповідає за результати своєї господарської діяльності, що обумовлює економічне значення госпрозрахунку.         

Принцип самоокупності

Принцип самоокупності передбачає, що кошти, вкладені в розвиток корпорації,  окупляться за рахунок чистого прибутку і амортизаційних відрахувань. Ці кошти  покликані забезпечувати мінімум нормативної економічної ефективності належить  підприємству (корпорації) власного капіталу.                                     

При самоокупності підприємство фінансує за рахунок власних джерел просте відтворення і вносить податки до бюджетної системи. Реалізація даного принципу на практиці вимагає рентабельної роботи всіх підприємств і ліквідації збитків. 

На відміну від самоокупності самофінансування передбачає не тільки рентабельну роботу, а й формування на комерційній основі фінансових ресурсів, що забезпечують не тільки просте, але й розширене відтворення, а також доходів бюджетної системи. 

Принцип самофінансування передбачає посилення матеріальної відповідальності підприємств (корпорацій) за дотримання договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової та податкової дисципліни. Сплата штрафних санкцій за порушення умов господарських договорів, а також відшкодування завданих збитків іншим організаціям не звільняє підприємство (без згоди споживачів) від виконання зобов'язань по поставках продукції (робіт, послуг). 

Для здійснення принципу самофінансування необхідне дотримання ряду умов: накопичення власного капіталу в обсязі, достатньому для покриття витрат не тільки по поточній, а й з інвестиційної діяльності; 

вибір раціональних напрямків для вкладення капіталу; 

постійне оновлення основного капіталу; 

гнучке реагування на потреби товарного н фінансового ринків. 

Розглянемо дані умови більш докладно. Зміст першої умови полягає у відокремленні грошових коштів для фінансування поточної та інвестиційної діяльності. Ці грошові кошти концентруються на розрахункових рахунках господарюючого суб'єкта до подальшого їх розподілу. З позиції управління фінансами важливо здійснювати періодизацію готівки, тобто розподіл її за часом перебування в реальному обороті на короткострокові л довгострокові грошові кошти. 

Друга умова передбачає визначення таких шляхів вкладення капіталу, які призводять до стану підприємства і підвищення його конкурентоспроможності на товарному і фінансовому ринках. Дотримання даної умови, пов'язане з оцінкою рівня самофінансування, розробкою критеріїв подібної оцінки, з аналізом руху капіталу за видами діяльності підприємства. 

Третя умова самофінансування полягає в забезпеченні нормального процесу оновлення основного капіталу. Збільшення вартості основних засобів п результаті їх переоцінки вигідно для підприємства, оскільки при цьому не проводять ніяких додаткових виплат у формі дивідендів і відсотків, а обсяг власного капіталу збільшується. 

Четверта умова самофінансування передбачає здійснення такої фінансової політики, при якій підприємство може нормально функціонувати в умовах жорсткої конкуренції на товарному і фінансовому ринках. Така політика спрямована на зниження витрат виробництва та обігу і на збільшення прибутку. Самофінансування, що базується на високих ієнах, сприяє збільшення грошової маси і стає генератором інфляційних процесів у народному господарстві. Тому для підвищення рівня самофінансування господарюючі суб'єкти зобов'язані чітко реагувати на потреби ринку у відповідних товарах (послугах). Механізм реагування на потреби ринку передбачає спеціалізацію, диверсифікацію і концентрацію виробництва Орієнтація цього механізму повинна бути ув'язана з податковою, неновою й інвестиційною політикою держави. Застосування прннціна самофінансування є важливим чинником запобігання банкрутства господарюючого суб'єкта і створює можливість для ефективного використання фінансового менеджменту.

Новітні технології в будівництві 11 група за 26.01.2021

 

Опорядження поверхонь гіпсокартонними листами

Зміст

1. Вступ.

2. Технологічна (робота) частина.

2.1. Загальні відомості : §18.1.

2.2. Вимога до опоряджувальних поверхонь §18.2.

2.3. Підготовка поверхонь під опорядкування: §19.2.3.

2.4. Інструменти та матеріали : §19:1-4, 20.1.

2.5. Види підмащування та опорядкування робіт. § 4.2.

2.6. Технології виконання опоряджувальних робіт. §19:5-20:2.

2.7. Приймання та обмір опоряджувальних робіт. §20:3.

2.8. Організація праці §3:3.

3. Заходи з охорони праці. §2:5-2:11

4. Використана література.

1. Вступ

Якість будівельної продукції — будинків і споруд різного при­значення залежить від багатьох складових, але основними серед них були і залишаються якість та довговічність будівельних ма­теріалів.

Довговічність будівельних матеріалів є чи не найважливі­шою проблемою сучасного будівництва, оскільки функціона­льні навантаження більшості з них використовуються надто короткий час порівняно зі стародавніми матеріалами, на осно­ві яких збудовані сотні і тисячі років тому споруди, що незва­жаючи на вплив зовнішніх природних чинників і часу й тепер вражають красою архітектури та майстерністю тогочасних бу­дівельників.

Сучасність і майбутнє потребують реконструкції старих будин­ків, надання їм оригінальності та виразності, застосування під час зведення будівель цікавих нестандартних вирішень як в оздобленні інтер'єрів, так і фасадів. Цього можна досягти, якщо запроваджувати в будівництво, зокрема в опорядження будин­ків, нові нетрадиційні матеріали і технології.

Сухі модифіковані опоряджувальні суміші мають стабільні властивості й, отже, їх застосування сприяє поліпшенню якості будівельних робіт і підвищенню продуктивності праці, знижен­ню витрат на транспортування і зберігання, зменшенню втрат матеріалів під час виконання робіт. Жоден матеріал не досяг та­кого ступеня технологічності, виразності й простоти, як високо-декоративні опоряджувальні покриття, полімермінеральні та синтетичні штукатурки.

Сьогодні у будівництві застосовують комплектні гіпсові сис­теми, які мають безмежні можливості дизайну, високі протипо­жежні та звукоізоляційні властивості, різне функціональне при­значення, як опоряджувальне, так і декоративно-конструктивне.

Описано нетрадиційні архітектурно-конструктивні вирішення окремих елементів будинку (вікон, дверей, сходів тощо)

Докладно охарактеризовано способи опорядження будинків традиційними матеріалами із застосуванням передових методів праці, комплексну механізацію технологічних процесів опоря­дження, завдяки якій підвищуються продуктивність праці та якість робіт і, навпаки, знижуються трудомісткість і частка руч­ної праці. Вдосконаленими моделями, тобто інструментами «но­вого покоління», доповнено номенклатуру ручних будівельно-опоряджувальних машин.

2.1. Комплектні гіпсокартонні системи.

Слово “комплект” у перекладі з латинської мови означає новий, а слово “система” – ціле. Отже поняття “комплексна система” передбачає таку номенклатуру будівельних матеріалів, виробів і закріплювальних елементів, при використанні якої можна досягти цілковитого вирішення певного будівельного завдання, цьому поняттю повністю відповідають комплексні системи Кнауф для сухого будівництва. Слід зазначити, що будівництво, називають сухим не тільки тому, що воно майже повністю унеможливлює “мокрі” процеси, а й тому, що раніше гіпсокартонні листи (ГКЛ) називали сухою гіпсовою штукатуркою. Цей термін застосовується і тепер.

Комплектні системи Кнауф поділяють на кілька груп: перегородки, облицювання, суха штукатурка, підвісні стелі, підлоги мансандри. Згідно з цим номенклатура елементів, що входять до складу визначеної комплектної системи, може змінюватись як залежно від її функціонального призначення, так і за потребами ринку.

У загальному випадку складовими комплектної системи є:

1. Будівельні матеріали і вироби підприємств Кнауф;

2. Комплектувальні матеріали і вироби інших підприємств;

3. Сертифікати та інша документація, що свідчить екологічну чистоту матеріалів і їхню відповідальність вимогам якості нормативно-технічних документів.

4. Інструмент і пристрої для будівельно-монтажних робіт.

5. Спецодяг.

6. Інформаційна і технічна документація (інформаційні й технічні листи та рекомендації фірми Кнауф, брошури, буклети, методична та інструктивна література; рекламні матеріали).

7. Навчання у навчальних центрах Кнауф технологічним процесам використання її продукції та інструментів, правилам техніки безпеки та пожежної безпеки; підручники і навчальні посібники.

8. Технічне супроводження (консультації, технічний нагляд за виконанням робіт, інструктаж, експертні послуги).

Отже, комплектна система Кнауф – це набір певних матеріалів, виробів, технічної, методичної, навчальної документації та послуг, що забезпечують виконання будівельно-монтажних та оздоблюваних робіт з використанням сучасних технологій для отримання продукції з гарантовано високими показниками якості.

Слід зазначити, що під сучасними будівельними технологіями треба розуміти не тільки використання найновіших матеріалів та інструментів, а й виробничий процес, що передбачає їх використання без фізичної втоми виконавців, що робить їхню працю соціально привабливою, матеріально вигідною, комфортною і безпечною.

2.2. Опорядження несівних стін і перегородок листами гіпсокартону, які кріпляться до основи за допомогою розчину на гіпсовому в’яжучому, а також з використанням маячних стрічок з гіпсокартону, називають сухою штукатуркою.

Міцність з’єднання листів гіпсокартону (ГКЛ)із матеріалом основи(поверхнею, що опорядковується) залежить, з одного боку, від якості підготовки основи, а з другого – від клейкої здатності розчину на гіпсовій основі. Поверхня стін може бути обштукатурена або забруднена після розпалублення, пофарбована, покрита гідроізоляцією. Різна фактура і пористість цих матеріалів істотно впливає на зчеплення монтажного клею із основою. Пористість матеріалу основи означає його всмоктувальну здатність. Якщо воду, що використовували для виготовлення монтажного клею, швидко поглине основа, то клейка здатність і міцність клею після його тужавлення будуть недостатніми. А коли ні, то хоча клей і не втратить своїх клейких і міцні стих показників, проте для їх реалізації може знадобитися тривалий час, що стане на заваді будівництву.

Широке використання сухої штукатурки в багатьох країнах світу і накопичений досвід її влаштування дають змогу сформувати низку вимог щодо її основи:

1. Основа має бути міцною, сухою, не вивітреною, захищеною від атмосферних впливів (різкого перепаду температур і вологості повітря, атмосферних опадів).

2. Поверхня повинна бути чистою (очищеною від олії, фарби, пилу, будівельних розчинів, плісняви, моху, паперу тощо).

3. Основи з високою всмоктувальною здатністю мають бути попередньо зволожені або з метою зменшення втрат води і зниження їхніх будівельних властивостей оброблені монтажним клеєм.Оброблення гіпсокартонних листів.

Гіпсокартонні листи і плити всіх типів легко обробляються, особливо за наявності спеціальних інструментів Кнауф для різання, шліфування, стругання кромок і випалювання отворів (рис. 19.5-19.10).

Залежно від вимог до точності виконання робіт із розкроювання і обрізання ГКЛ здійснюють такі роботи:

1) Просте розкроювання за допомогою лінійки; метра, металевого трикутника і різання ГКЛ на столі з рівною поверхнею ножем для різання ГКЛ або за допомогою спеціальних пристроїв – різака малого (для відрізування смуг до 120 мм завширшки) або різака великого (для відрізування смуг більшої ширини – до 630 мм) (рис. 19.11);

2) Точне розкроювання ГКЛ, наприклад при різанні перфорованих, шліцьова них або комбінованих гіпсокартонних панелей з використанням ножівки, що має вузьке полотно з дрібними зубцями, або ручною дисковою електропилкою.

При простому розкроюванні картону ГКЛ різання здійснюють з лицьового боку спеціальним (шевським) ножем (рис. 19.12, а). надрізаний ГКЛ укладають на край столу і роблять надлом нерозрізаного гіпсового осердя. Після цього ножем для різання м розрізають картон на зворотному боці листа. Утворену кромку обробляють обтиральним рубанком так, щоб кромка була рівною і не мала зламів (рис. 19.12, б).

Якщо обрізні кромки мають утворити шов, то їх слід підготувати до шпаклювання одним із таких двох способів:

а) для шпаклювання з армуючою стрічкою (шпаклівкою “Фугенфюллер”) кромковим рубаком знімають фаску під кутом 45º на 1/3 товщини ГКЛ і видаляють картон уздовж кромки в місцях укладання стрічки;

б) для шпаклювання без армуючої стрічки з використанням шпаклівки “Уніфлот” рубаком знімають фаску під кутом 22,50 на 2/3 товщини ГКЛ. Після зняття фасок краї картону зачищають шліфувальним рашпілем або наждачним папером.

Обшиваючи стіни і перегородки з віконними і дверними прорізами, ГКЛ попередньо розміщають на столі з рівною поверхнею. Потім їх розкроюють ножем, ножівкою або дисковою пилкою з утворенням прорізів потрібних розмірів. Канти прорізів обробляють шліфувальним рашпілем або наждачним папером. Якщо використовують ГКЛ то в зоні дверної коробки не слід розміщувати обтиснену, стоншену кромку. Її треба обрізати, оскільки вона щільно не перекриється наличником дверної коробки, що призведе до погіршення звукоізоляції приміщення.

Для вимикачів, розподільних коробок і розеток прихованої електропроводки в м вирізують круглі отвори за допомогою дриля із змінною насадкою (рис. 19.13).

Криволінійні поверхні отримають так. Опуклі та ввігнуті криволінійні поверхні малого радіуса обшивають спеціально обробленими ГКЛ потрібних розмірів. Для цього в картонній оболонці ГКЛ роблять поперечні надрізи з кроком 2 .3 (для опуклої поверхні з лицьового боку, для ввігнутої зі зворотного).

Заготовку з надрізаною картонною оболонкою або V – подібними прорізами (рис. 19.14) загинають у потрібному напрямку, внаслідок чого отримують гіпсокартонний елемент потрібної форми.

Криволінійну поверхню радіусом 150 .200 мм можна отримати іншим способом (без поперечних надрізів), наприклад попереднім замочуванням ГКЛ (завтовшки 9,5 .12,5 мм). Для цього заготовку ГКЛ укладають на кружала, накривають її мокрим рядном на 10 .12 год, після чого вона деформується так, як належить. Цей процес відбувається активніше, якщо майбутню ввігнуту поверхню попередньо обробити валиком із шипами (рис. 19.15) для утворення на ній макропор. Потім цей бік ГКЛ обробляють губкою, змоченою у воді. Кінці заготовки можна закріпити для отримання бажаної конфігурації

Економіка будівництва за 21.01.2021 42-ТБ

 

Економіка будівництва 32-ТБ за 20.01.2021

 

Лекція 1. Роль та особливості будівництва

1.      Роль та особливості будівництва як галузі економіки.

2.      Суть будівництва та капітального будівництва.

3.      Учасники будівельного процесу.

4.      Організаційні форми управління будівництвом.

 1.                 Національне господарство країни складається з галузей, які відносяться до сфери матеріального виробництва або до нематеріальної сфери.

Будівництво – галузь сфери матеріального вироб- ництва, де створюються нерухомі основні фонди н/г виробничого і невиробничого призначення.

Будівництво за рядом ознак значно відрізняється від інших галузей н/г. Ця галузь характеризується різноманітною структурою підрядних будівельних організацій і підприємств. Вона є однією з найбільш високомонополізованих галузей у структурі н/г України. За обсягом продукції та кількістю зайнятих працівників галузь займає майже 10  частину економіки країни. Будівельний комплекс України включає близько 7 тис. великих і середніх підприємств, в яких зайнято майже 1 млн. працівників, а також 17 тис. малих підприємств з кількістю працюючих 187 тис. працівників. Поступово створюється повноцінний ринок будівельно-монтажних робіт.

Сьогодні в Україні будівництво перебуває в занепаді: основні фонди зношені майже на 60%, у середньому на одну родину вони втричі менші ніж в Росії і вчетверо – ніж у Литві. Порівняно із західноєвропейськими країнами матеріальна база України в 3-5 разів менша стосовно житла, в 4-5 разів щодо культури та спорту, удвічі щодо науки та в 5-6 разів щодо медицини.

Несвоєчасність розрахунків замовників за виконані роботи негативно впливає на фінансовий стан будівельних підприємств і організацій. Прибутково працює лише 41% загальної кількості великих і середніх підприємств.

В економіці розвинутих кап. країн в останні роки намічається тенденція скорочення будівництва із-за того, що ринок житла насичений і нове будівництво витісняється реконструкцією і технічним переобладнанням діючих підприємств.

3.   Створенням ОФ держави, реконструкцією та переобладнанням ОФ займається галузь капітального будівництва. До функцій капітального будівництва відносяться проектування, планування, управління, ресурсне забезпечення. Таким чином, капітальне будівництво – це функціональна система матеріального виробництва, у якій капітальні вкладення перетворюються в ОФ у вигляді готових до експлуатації будинків і споруд.

Галузь об'єднує будівельну індустрію, діяльність замовни- ків, підрядників, проектні, науково-дослідні інститути та організації. У ній беруть участь різні галузі національної економіки, які забезпечують будівництво металоконструкціями, цементом, лісоматеріалами, машинами, транспортом, пальним, енергетичними ресурсами.

У будівельному процесі можна виділити 3 етапи:

-  підготовка будівництва

 – техніко-економічні дослідження, проектування об’єкту;

- безпосереднє виконання будівництва;

-  реалізація будівельної продукції 

– введення закінчених об'єктів в експлуатацію і передача їх замовнику як основних виробничих і невиробничих фондів.

Економіка будівництва – це система спеціальних наукових знань про форми і особливості проявлення загальних економічних законів у капітальному будівництві як галузі народного господарства.

4.  Основними учасниками будівельного процесу висту- пають:

1.               Замовник – це суб’єкт інвестиційної діяльності, юридична або фізична особа, яка має фінансові кошти для будівництва. Існує 2 типи інтересів замовника: він сам є майбутнім власником об’єкта; користувач об’єкта невідомий.

2.        Проектувальник – проектна організація чи фірма, яка здійснює по договору з замовником розробку проекту будівельного об’єкту.

3.               Підрядник – будівельна фірма, яка виконує по договору підряду будівництво об’єкту. Існують генеральні підрядники, які скеровують процес будівництва; підрядники, які виконують будівництво на будівельному майданчику; субпідрядники, які виконують певні спеціалізовані роботи на будівельному майданчику.

5.  Організаційна форма управління є формою організації взаємодії та взаємовідносин між усіма учасниками інвестиційного процесу будівництва, включаючи стадії фінансування, проектування та будівництва. Організаційна структура капітального будівництва, розвиваючись та вдосконалюючись, зазнала численних змін, зберігаючи при цьому орієнтацію на відповідність принципу єдності організаційних структур.

Таким чином, у капітальному будівництві існують наступні організаційні форми будівництва: господарський і підрядний спосіб, будівництво об'єктів «під ключ», тендерні торги (конкурси).

1).   За господарським способом будівництва всі будівельно-монтажні роботи виконує будівельна фірма, ремонтно-будівельний цех або інший структурний підрозділ підприємства, для якого будується об'єкт. Підприємство- забудовник у цьому випадку одночасно виконує ролі керівника будівництва та виконавця будівельних робіт. Цей спосіб в основному застосовують під час реконструкції чи розширення підприємства, будівництва невеликих об’єктів на території існуючих і т.п.

2).  Основним способом будівництва є підрядний – ведення робіт постійно діючими підрядними будівельними організаціями за договором підряду із замовником. Замовник надає підряднику будівельний майданчик, затверджену проектно-кошторисну документацію, забезпечує своєчасне фінансування будівництва і постачання технологічного устаткування. Для виконання окремих робіт (як правило, спеціалізованих) генеральний підрядник має право залучати відповідні спеціалізовані організації за договором субпідряду. При цьому відповідальність перед замовником за термін і якість виконання всіх робіт несе генеральний підрядник.

3).      При будівництві об’єктів «під ключ» генеральна підрядна будівельна організація виконує функції замовника і бере на себе всю відповідальність за будівництво об'єкта.

4).      В міжнародній практиці капітального будівництва прийнято вибір проектувальників, підрядників, постачальників виконувати на конкурсній основі шляхом проведення конкурсів (тендерів), що сприяє розвитку ринкової конкуренції і дозволяє замовнику вибрати найбільш вигідні пропозиції.

Для участі в тендері претенденти (підрядники) подають конкурсні пропозиції (оферти). Оферта – це поданий претендентом тендерному комітету комплект документів, який містить пропозиції та умови, за якими він погоджується виконати замовлення. При проведенні тендерних торгів або шляхом прямої домовленності сторін залежно від складу витрат визначається договірна ціна контракту.

СТОБ 32-ТБ за 20.01.2021

 

Системи і схеми мереж теплопостачання. Види систем опалення, характеристика теплоносіїв.

Системи опалення влаштовують у приміщеннях, враховуючи виробничі, з тривалим перебуванням людей та/або при технологічній потребі підтримування температур. Вибір системи опалення залежить від техніко-економічних, архітектурно-планувальних, кліматичних характеристик будівлі та району її місцерозташування.

Як будівельно-технологічна установка система опалення повинна відповідати таким основним вимогам:

 1) санітарно-гігієнічним – забезпечувати потрібні внутрішні температури за нормативними документами із збереженням інших показників мікроклімату приміщень;

2) економічним - економити ресурсозатрати;

3) будівельно-монтажним - узгоджуватися конструктивно з архітектурно-планувальними рішеннями будівлі, забезпечувати зручний монтаж і ремонт системи;

4)експлуатаційним - бути простою і зручною, безпечною, безшумною, надійною, і довговічною, комфортною і сучасною у користуванні та при ремонті;

5) естетичним - вписуватись в інтер'єр приміщення, мати мінімальні розміри і не займати лишніх площ.

Основними частинами системи опалення є наступні: 1.Генератор тепла - виробляє теплову енергію, що віддасться теплоносію (воді, парі, повітрю), тобто, це нагрівальний пристрій (топка, пальник, вогнева камера, електронагрівач і т.п.) печі, колонки, котла, установки і т.п. 2.Система трубопроводів - транспортує теплоносій. 3.Опалювальні прилади - передають теплову енергію від теплоносія безпосередньо повітрю та огороджувальним конструкціям опалюваного приміщення.

За характерними ознаками розрізняють такі системи опалення.

1. За радіусом дії:

а) місцеві - генератор тепла, теплопроводи, опалювальні прилади конструктивно об'єднані я одному пристрої, що знаходиться в одному опалюваному приміщенні будівлі (опалювальні печі на твердому, рідкому паливі, електроопалення і т.п.);

 б) центральні - від одного генератора тепла опалюються:

 - кілька приміщень однієї будівлі: будинкові - від котельні в опалюваній будівлі;

 - одна чи кілька будівель (група будівель): районні - від районної котельні для групи будівель;

 - мікрорайони, промислові підприємства та цілі населені пункти: централізовані (від теплоелектроцентралі – ТЕЦ).

2. За способом переміщення теплоносія: з природнім збудженням (завдяки різниці тисків між гарячим і холодним теплоносієм); з механічним збудженням (помпою чи водою).

3. За видом теплоносія: водяні. парові, повітряні, комбіновані (з використанням різних теплоносіїв у різних контурах).

Вода має велику густину, 1000 кг/м3 , і високу питому теплоємність, 4,187 кДж/(кг*К), що дозволяє передавати велику кількість тепла при малих її об’ємах. Широкі межі зміни температури води зручні для регулювання температури поверхонь нагрівальних приладів і трубопроводів відповідно до санітарно-гігієнічних вимог, а також для підтримування рівномірного температурного режиму на протязі опалювального сезону. З метою зменшення затрат енергії швидкість руху води у системах опалення зазвичай обмежують 1,5 м/с.

Пара, використовувана у системах опалення, має малу густину, 0,6 – 1,6 кг/м3 , але вона має велику кількість тепла, яке виділяється у результаті фазового перетворення при конденсації у нагрівальних приладах, 2260-2160 кДж/кг. Переміщення пари по паропроводах здійснюється зі швидкістю 40-80 м/с, що дозволяє передавати велику кількість тепла на значні відстані при порівняно малих затратах енергії. Конденсація пари проходить при постійній температурі, що відповідає прийнятому тиску, а це не дозволяє плавно регулювати тепловіддачу приладів і зумовлює потребу у періодичному вимиканні подачі пари, тобто нерівномірність температурного режиму в опалюваному приміщенні. Висока температура пари обмежує можливість її застосування приміщеннями до яких не висуваються високі санітарногігієнічні вимоги. Використання пари з температурою, нижчою за 1000С потребує підтримання у опалювальних установках вакууму, а це збільшує їх вартість та ускладнює експлуатацію.

Повітря має малу густину, 1,2 – 1 кг/м3 , і низьку питому теплоємність, 1 кДж/(кг*К), через що для передавання навіть невеликої кількості тепла потрібне переміщення великих об’ємів повітря; затрати 38 енергії при цьому значно більші, ніж при транспортуванні такої ж кількості тепла за допомогою води чи пари. Швидкості руху повітря обмежуються 10 – 20 м/с, тому повітропроводи мають більші перерізи і займають більші об’єми, ніж трубопроводи для води і пари. Однак, повітря можна швидко повторно нагріти, що вигідно при одночасному використанні його в установках для опалення і вентиляції приміщення, коли потрібно відновити таку ж кількість тепла, яка видаляється з приміщення технологічними установками.

У місцевих системах може використовуватися опалення: пічне, газове (спалювання газу у нагрівальних приладах), електричне (прилади переносного типу: радіатор, калорифер тощо).

Центральні системи за видом теплоносія бувають: водяного, парового, повітряного, комбінованого опалення. Найпоширеніші – водяні. У системах парового опалення пара у нагрівальних приладах конденсується і тепло через стінки приладу передається повітрю приміщення. Конденсат повертається у котельню чи ТЕЦ, де знову перетворюється в пару. У системах повітряного опалення повітря нагрівається безпосередньо в опалюваній будівлі. Воно подається: а)централізовано (скупченою подачею; по спеціальних каналах); б)децентралізовано (від окремих агрегатів у різних місцях приміщення). При централізованій скупченій подачі повітря використовуються великі опалювальні агрегати, що подають повітря з великою швидкістю (у промислових цехах, спортзалах, інших високих великооб’ємних приміщеннях).

Розрізняють первинні та вторинні теплоносії. Якщо вода, нагріта у котлі, йде безпосередньо у трубопроводи системи опалення, то ця вода є первинним теплоносієм. Якщо ж вода, нагріта у котлі, циркулює лише у його контурі, від якого вже нагрівається вода системи опалення, то маємо первинний теплоносій (вода, що циркулює у контурі котла) та вторинний теплоносій (вода, що циркулює у контурі системи опалення). Така система називається комбінованою водоводяною (за назвою первинного і вторинного теплоносіїв). Отже, у комбінованих системах опалення вторинний теплоносій (гаряча вода, повітря) нагрівається від первинного високотемпературного теплоносія (пари, перегрітої води, електроенергії). До комбінованих систем опалення відносяться водоводяні, пароводяні, усі системи повітряного опалення. У пароводяних і водоводяних основний теплоносій, вода, підготовлюється у бойлері (теплообмінному апараті). Первинним теплоносієм є: у пароводяних – пара, у водоводяних – перегріта вода.

У приміщеннях з тривалим перебуванням людей (житлові, лікарняні, громадські будівлі) найбільш поширеними є водяні системи опалення, як вигідніші за рядом гігієнічних і експлуатаційних характеристик. У цих приміщеннях з водяними системами можуть 39 використовуватись додатково системи електро-, повітроопалення. Парові і повітряні системи переважно застосовуються у промспорудах. Комбіновані системи опалення від колектора сонячної енергії і котла, інших відновлюваних природних джерел.

Нормування праці та кошторис 42-ТБ 20.01.2021

 

ДОГОВІРНА ЦІНА ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ УЗГОДЖЕННЯ

Основою складу вартості будівництва є договірна ціна .

Договірна ціна – це вартість підрядних робіт, за якої підрядна організація, згодна виконати об'єкт замовлення.

Договірна ціна входить до складу вартості будівництва і використовується при проведенні взаєморозрахунків.

Ціна пропозиції, за якої підрядчик згодний виконати замовлення, розраховується на підставі нормативної потреби в трудових і матеріально-технічних ресурсах, необхідних для здійснення проектних рішень по об'єкті замовлення, і поточних на них цін.

Для розрахунку ціни пропозиції претендента в залежності від способу визначення виконавця робіт замовник надає претенденту (підрядчику):

а) при проведенні тендерів – відомість пропонованих обсягів робіт, відомість ресурсів до неї з відповідними кошторисними чи цінами без цін, чи інвесторську кошторисну документацію;

б) шляхом переговорів – проектно-кошторисну документацію в повному обсязі.

У ціні пропозиції претендент (підрядчик) включає вартість пропонованих до виконання підрядних робіт, а також прибуток, засоби на покриття ризику, засобу на сплату податків, зборів, обов'язкових платежів.

До складу вартості підрядних робіт підрядчик включає як безпосередні, так і супутні витрати (прямі і накладні) на будівництво об'єкта замовлення.

До безпосередніх витрат відносяться засоби, що підрядчик планує витрачати безпосередньо на спорудження об'єкта замовлення, тобто на трудові і матеріально-технічні ресурси.

До супутнього витратам відносяться засоби, що підрядчик планує витрачати на:

підготовку території будівництва;

зведення і розбирання титульних тимчасових будинків і споруджень;

додаткові витрати, зв'язані з виконанням будівельно-монтажних робіт у зимовий період, якщо це планується проектом організації будівництва.

Договірна ціна на будівництво об'єкта формується претендентом на виконання робіт (генпідрядником) із залученням субпідрядних організацій і погоджується із замовником. У результаті спільного рішення оформляється протокол погодження договірної ціни на будівельну продукцію, який є невід'ємною частиною контракту.

Договірні ціни можуть встановлюватись твердими, динамічними та періодичними.

Тверді договірні ціни

Тверді договірні ціни, зазвичай, встановлюються для будівництва тривалістю до 1,5 років.

Тверді договірні ціни встановлюються незмінними на весь обсяг будівництва і не уточнюються, за винятком випадків, якщо:

а) замовник змінює в процесі будівництва проектні рішення, що викликає зміну обсягів робіт та вартісних показників;

б) в процесі будівництва в проектній документації та інвесторських кошторисах виявлені безперечні помилки, які не були виявлені на стадії тендерної пропозиції та складання договірної ціни, а підрядник не є виконавцем проектно-кошторисної документації;

в) виникають обставини непереборної сили — надзвичайні обставини та події, які не можуть бути передбачені сторонами під час укладання договору (контракту).

Динамічні договірні ціни

Динамічні договірні ціни встановлюються відкритими та можуть уточнюватися протягом всього строку будівництва.

Періодичні договірні ціни

Періодичні договірні ціни встановлюються відкритими і мають елементи як динамічної, так і твердої договірних цін. Особливість такої ціни полягає в тому, що на обсяги робіт, які плануються на визначений період, зазвичай, цс річний план, встановлюється тверда договірна ціна (фіксована частина ціни). Формування та застосування фіксованої частини періодичної договірної ціни провадиться за правилами як для твердої договірної ціни.

По закінченні періоду, в якому діяла тверда ціна в складі періодичної договірної ціни, вартість залишків робіт може уточнюватися з подальшим встановленням твердої ціни на весь залишок або його частину.

Після погодження договірної ціни складається контракт на виконання робіт. У контракті зазначається документ, покладений в основу визначення вартісних показників; позначається вид договірної ціни: тверда, динамічна або періодична; порядок та терміни уточнення договірної ціни; умови фінансування та розрахунків за обсяги виконаних робіт; гарантії замовника та підрядника тощо.

Таким чином, основним завданням кошторисного нормування та ціноутворення в будівництві є:

забезпечення через систему ціноутворення в будівництві визначення вартості будівництва на всіх стадіях інвестування;

підвищення ефективності капітальних вкладень, забезпечення економії фінансових та інших ресурсів, впровадження досягнень науки, техніки, передового вітчизняного і закордонного досвіду в будівельному виробництві, застосування нових матеріалів, виробів і конструкцій, організаційних заходів тощо.

ПРИБУТОК ПІДРЯДНИКА, КОШТИ НА ПОКРИТТЯ РИЗИКУ

Прибуток – це сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати. За етимологією слова “прибуток” йдеться про щось додатково отримане, тобто таке, чого раніше не було і що потім прибуло.

 

Прибуток є одним з фінансових джерел доходів державного та місцевих бюджетів. Отже, прибуток задовольняє потреби суспільства і держави. За рахунок прибутку здійснюється виробничий та соціальний розвиток будівельного підприємства, задовольняються матеріальні потреби власників (отримання дивідендів на інвестований капітал) та працюючих (отримання премій та інших заохочувальних виплат, матеріальної допомоги тощо).

Наявність прибутку – одна із найсуттєвіших ознак конкурентоспроможності будівельного підприємства. Налаштування на отримання прибутку – рушійна сила ринкової економіки.

В економічному аналізі вдаються до різних показників прибутку.

Кошторисний прибуток – це кошти, що враховують економічно обґрунтовану величину прибутку підрядного підприємства від виконання будівельних і монтажних робіт . Розмір кошторисного прибутку визначається у складі зведеного кошторисного розрахунку після підсумку глав 1 – 12 і залежить від виду будівництва, технічної та технологічної складності будови, термінів будівництва, умов його фінансування тощо.

Прибуток у складі договірної ціни (ціни тендерної пропозиції) – це економічно обґрунтований прибуток підрядника, який він планує отримати від виконання робіт, що пропонуються.

Оскільки при розробці договірної ціни (ціни пропозиції) підрядник враховує всі (як безпосередні, так і супутні витрати) у поточних цінах на матеріально-технічні та трудові ресурси (на основі аналізу власного банку даних), а також враховує конкретні умови виконання робіт в їх грошовому еквіваленті, то прибуток у складі договірної ціни за своєю економічною суттю для підрядника вже є проектом планового прибутку.

Плановий прибуток визначається при розробці бізнес-планів діяльності будівельних підприємств. До прибутку, зазначеного у складі затверджених договірних цін, додається очікувана підрядником економія від зниження собівартості будівельно-монтажних робіт. Така економія може бути отримана внаслідок більш ефективного використання всіх видів ресурсів, кращої організації виробництва і управління ним; пошуку більш вигідних постачальників, субпідрядників, орендодавців, кредитних установ тощо.

Фактичний прибуток – це фінансовий результат виконання контрактів. Визначається як різниця між отриманою виручкою за договірною ціною (без ПДВ) та фактичними витратами. Дані про фактичні витрати наводяться у типовій формі первісного облікового документа № КБ–3 “Довідка про вартість виконаних підрядних робіт і затратах” . Форма № КБ–3 розповсюджується на всі будівельні підприємства та їх структурні підрозділи всіх видів економічної діяльності незалежно від форм власності, що виконують будівельні та монтажні роботи, у тому числі ремонтні, за рахунок всіх джерел фінансування. Довідка за формою № КБ–3 є обов’язковою при розрахунках за виконані будівельні роботи підрядним чи господарським способами. Вартісні показники форми відображуються у поточному рівні цін у відповідності з умовами контракту.

Валовий прибуток (збиток) – це різниця між чистим доходом (виручкою) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без ПДВ та собівартістю реалізованої продукції. Синонім – прибуток від реалізації продукції. Таким чином, основні фактори, що впливають на збільшення валового прибутку, – це збільшення чистої виручки від реалізації робіт та зменшення собівартості. У свою чергу, виручка від реалізації залежить від обсягів замовлень на будівельну продукцію і договірних цін на неї.

Прибуток (збиток) від операційної діяльності (ПОД) – це алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу (від операційної оренди активів, від реалізації оборотних активів тощо), адміністративних витрат, витрат на реалізацію та інших операційних витрат (безнадійні борги, визнані економічні санкції тощо).

Прибуток (збиток) від фінансової діяльності (ПФД) – це алгебраїчна сума доходу від участі в капіталі (дохід від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства); дивідендів; отриманих відсотків від фінансових інвестицій; витрат на сплату відсотків, пов’язаних із залученням позикового капіталу; збитків від участі в капіталі.

Прибуток (збиток) від інвестиційної діяльності(ПІД) – це алгебраїчна сума доходів і витрат від реалізації необоротних активів, майнових комплексів і фінансових інвестицій, втрат від уцінки фінансових інвестицій і необоротних активів.

Фінансовий результат від звичайної діяльності будівельної організації до оподаткування (ФРЗД) – це алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної, фінансової та інвестиційної діяльності, тобто:

ФРЗД = ПОД ± ПДФ ± ПІД

Оподатковуваний прибуток. Згідно з чинним в Україні законодавством, оподатковуваний прибуток (ОП) визначається зменшенням “Доходів звітного періоду” на “Собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного періоду”. Далі наведені основні складові доходів і витрат з посиланням (у дужках) на статті Податкового кодексу України.

Доходи:

– дохід від операційної діяльності в розмірі договірної (контрактної) вартості (дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг без ПДВ).

– інші доходи– це доходи від оренди / лізингу, отримані суми штрафів та неустойки, вартість безоплатно отриманих товарів, робіт, послуг, суми поворотної та безповоротної фінансової допомоги, доходи від реалізації необоротних матеріальних активів, майнових комплексів, оборотних активів , суми безнадійної кредиторської заборгованості, інші доходи .

– доходи, що не враховуються для визначення об’єкта оподаткування суми попередньої оплати та авансів, отриманих в рахунок оплати виконаних робіт та наданих послуг; суми ПДВ; кошти, отримані за рішенням суду; суми коштів у частині надмірно сплачених податків; емісійний доход; дивіденди; кошти або майно у вигляді міжнародної технічної допомоги; основна сума отриманих кредитів, позик тощо.

Собівартість та інші витрати .

Витрати операційної діяльності:

Собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг

а) прямо пов’язані з виробництвом: прямі матеріальні витрати;

прямі витрати на оплату праці);

амортизація виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов’язаних з виробництвом, вартість придбаних послуг, прямо пов’язаних з виробництвом; інші прямі витрати ;

б) інші витрати:

– загальновиробничі витрати – це витрати на управління виробництвом; амортизація основних засобів загальновиробничого призначення; витрати на вдосконалення технології та організації виробництва; витрати на освітлення, опалення, водопостачання та водовідведення та інші послуги з утримання виробничих приміщень; витрати на обслуговування виробничого процесу; витрати на охорону праці та техніку безпеки; інші загальновиробничі витрати;

– адміністративні витрати – це витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством;

– витрати на збут, у тому числі витрати на рекламу та маркетинг.

Інші операційні витрати:

внески до страхових резервів;

суми нарахованих податків та зборів, установлених чинним ПКУ;

єдиний внесок на обов’язкове державне соціальне страхування; відшкодування Пенсійному фонду сум фактичних витрат на пенсії;

витрати на інформаційне забезпечення господарської діяльності;

фінансові витрати (відсотки за позиками, за випущеними облігаціями тощо.

Витрати, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку :

витрати на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання подарунків (крім благодійних внесків);

суми попередньої оплати товарів, робіт, послуг;

 витрати на погашення основної суми позик;

 дивіденди; суми штрафів та / або неустойки чи пені;

 витрати з придбання товарів, робіт послуг від підприємця, що сплачує єдиний податок (крім сфери інформатизації) тощо.

Якщо результатом розрахунку об’єкта оподаткування є від’ємне значення, то сума такого від’ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Якщо від’ємне значення декларується платником податку протягом чотирьох послідовних податкових періодів, то орган державної податкової служби має право провести позапланову перевірку правильності визначення об’єкта оподаткування.

Податкова ставка – це норма (у відсотках) стягнення податку на прибуток.

Санітарно-технічне обладнання будівель 32- ТБ за 19.01.2021

 

Вступ

Основні терміни та визначення інженерних мереж приймаються відповідно до СНиП 1-2, у якому наведена будівельна термінологія.

Інженерні мережі – трубопроводи і кабелі різного призначення (водопровід, каналізація, опалення, вентиляція, газопостачання, зв'язок та ін.), що прокладаються на територіях населених пунктів та промислових підприємств, а також у будівлях.

Водопровідна мережа – сукупність трубопроводів і пристроїв для подачі води до місць споживання.

Водовідвідна (каналізаційна) мережа – сукупність трубопроводів, колекторів, каналів і лотків для приймання і відведення стічних вод до місця розташування очисних споруд.

Теплова мережа – сукупність трубопроводів (теплопроводів), по яким переміщується теплоносій (гаряча вода чи пара) від джерела теплопостачання до споживача.

Система – сукупність споруд, пристроїв, обладнання, приладів та інших технічних засобів, підпорядкованих певному принципу і виконуючих спільну функцію (наприклад, система вентиляції, водопостачання, опалення і т.д.).

Схема – графічне зображення з описом і техніко-економічним обґрунтуванням прийнятих рішень, що пояснюють основні ідеї, принципи і послідовність роботи пристроїв, установок, споруд і мереж (водопостачання, каналізації, теплопостачання, газопостачання, електропостачання, зв’язку та ін.).

Водопостачання – сукупність заходів із забезпечення водою різноманітних споживачів (населення, промислових підприємств, транспорту, сільського господарства) необхідної кількості та потрібної якості.

Водопровід – комплекс інженерних споруд та пристроїв для отримання води з природних джерел, її очищення, транспортування до різноманітних споживачів необхідної кількості та потрібної якості.

Водовідведення (каналізація) – комплекс інженерних споруд (трубопроводів, насосних станцій, очисних споруд) і обладнання (санітарних приладів, стояків та ін.), які забезпечують приймання, збирання і відведення стічних вод з територій населених пунктів, промислових підприємств та інших об’єктів, а також їх очищення і знешкодження перед утилізацією чи скиданням у водойму.

Теплопостачання – постачання теплом за допомогою теплоносія (гарячої води чи пари) систем опалення, вентиляції, гарячого водопостачання житлових, громадських та промислових будівель і технологічних споживачів.

Опалення – штучне обігрівання приміщень з метою компенсації у них теплових втрат і підтримання на заданому рівні температури, визначеної умовами теплового комфорту для перебуваючих у приміщенні людей або вимогами здійснюваного в ньому технологічного процесу.

Газопостачання – організована подача і розподіл газового палива для потреб економіки та населення.

Газопровід – комплекс трубопроводів, обладнання і приладів, призначених для транспортування горючих газів від якого-небудь пункту до споживачів.

Вентиляція – природний або штучний регульований повітрообмін у приміщеннях (замкнених просторах), який забезпечує створення повітряного середовища відповідно до санітарно-гігієнічних та технологічних вимог.

Повітровід – трубопровід (короб) для переміщення повітря, застосовуваний у системах вентиляції, повітряного опалення, кондиціонування повітря, а також для транспортування повітря з технологічною метою.

Кондиціонування повітря – створення і автоматичне підтримання в закритих приміщеннях температури, відносної вологості, чистоти, складу і швидкості руху повітря, найбільш сприятливих для самопочуття людей, проведення технологічних процесів, роботи обладнання і приладів, зберігання матеріалів.

Інженерне обладнання будівель – комплекс технічних пристроїв, які забезпечують сприятливі (комфортні) умови побуту і трудової діяльності населення, що включає водопостачання (холодне і гаряче), каналізацію, вентиляцію, електрообладнання, газопостачання, засоби сміттєвидалення і пожежегасіння, ліфти, телефонізацію, радіофікацію та інші види внутрішнього благоустрою.

Трубопровідна арматура – пристрої для регулювання і розподілу рідин і газів, що транспортуються по трубопроводах, і поділяються на запірну арматуру (крани, засувки), запобіжну (клапани), регулюючу (вентилі, регулятори тиску), відвідну (повітревідвідники, конденсатовідвідники), аварійну (сигнальні засоби) та ін.

Для зручності проектування, конструювання і розрахунку, експлуатації систем інженерних мереж їх поділяють на зовнішні та внутрішні, із закріпленням відповідних нормативних вимог до них у СНиП та ДБН.

Умовні графічні зображення і познаки елементів санітарно-технічних систем слід зокрема приймати за ДСТУ Б А.2.4-8:2009.

За ДСТУ Б Д.2.4-8-95 (ГОСТ 21.205-93) прийнято позначення трубопроводів санітарно-технічних систем.