неділю, 19 грудня 2021 р.
четвер, 9 грудня 2021 р.
Економіка будівництва 42 ТБ за 09.12.21
Господарський розрахунок у будівництві
Поняття господарського механізму в економічній літературі є дискусійним. Одні автори ототожнюють його із системою керування економікою, інші - розглядають як комплекс господарських і організаційних принципів, треті - як сукупність форм і методів господарювання і т.д.
Об'єктивні потреби сучасного розвитку економіки, удосконалювання організаційно-правових форм і методів керування народним господарством - і здійснення господарської діяльності потребують посилення розробки загальнотеоретичних проблемправового регулювання господарської діяльності, зокрема, проблем, пов'язаних із розвитком господарського законодавства в сучасних умовах. Правове регулювання господарської діяльності охоплює широке коло питань організації і планування народного господарства, правового положення різноманітних господарських ланок, правового режиму їхнього майна, господарських зв'язків між ними, відповідальності за результати господарської діяльності, а також особливості її здійснення в різноманітних галузях народного господарства - промисловості, сільському господарстві, капітальному будівництві, транспорті, торгівлі й інших, що функціонують у тісному взаємозв'язку один з одним.
Центральне місце серед них належить питанням правового закріплення (правових форм) госпрозрахунку як об'єктивно необхідного методу господарювання, важливого важеля підвищення ефективності виробництва. Господарський розрахунок як метод організації, керування і безпосереднього здійснення виробничо-господарської діяльності визивається до життя з'єднанням товарно-грошових початків у діяльності державних підприємств із централізованою системою державного керування і планування економіки.Категорія господарського механізму належить до поверхових економічних відносин, на відміну, наприклад, від категорії власності, яка відображає глибинні, суттєві сторони економічного життя. Як відмічалось вище, господарський механізм — це структурна складова економічної системи.Під господарським механізмом розуміють сукупність організаційних структур і конкретних форм господарювання, методів управління і правових норм, за допомогою яких суспільство застосовує економічні закони з метою впливу на стан економіки та вирішення завдань, що стоять перед нею.Категорія «господарський механізм» співзвучна з такими поняттями, як механізм господарювання, господарський організм, економічний механізм господарювання тощо.
Господарський механізм являє собою конкретні форми виробничих відносин, виявляється за допомогою таких категорій, як ціна, прибуток, заробітна плата, план, норми й нормативи, фінанси, кредит, ставка процента тощо.
В умовах ринкової економіки підвищується роль економічних методівуправління виробництвом, до яких належить господарський (комерційний)розрахунок.
Госпрозрахунок — це такий метод планового керування будівельним виробництвом, при якому видатки на будівництво, тобто на виконання будівельно-монтажних робіт, перекриваються за рахунок власних ресурсів будівельної організації.
Основне завдання госпрозрахунку полягає у виконанні плану будівельних робіт при найменших матеріальних, трудових і грошових затратах.
Госпрозрахунок можна розглядати в двох аспектах:
як економічна категорія - це система економічних відносин, щоскладається в процесі виробництва і реалізації продукції на різних рівнях управління; :
як метод ведіння господарства - це вимірювання власних доходів і видатків і отримання прибутків, тобто спрямований на досягнення максимальної ефективності виробництва.
Крім того, госпрозрахунок враховує матеріальну відповідальність за незадовільну роботу.
Таким чином, за умов госпрозрахунку підприємство в повному обсязі відповідає за результати своєї господарської діяльності, що обумовлює економічне значення госпрозрахунку.
Принцип самоокупності
Принцип самоокупності передбачає, що кошти, вкладені в розвиток корпорації, окупляться за рахунок чистого прибутку і амортизаційних відрахувань. Ці кошти покликані забезпечувати мінімум нормативної економічної ефективності належить підприємству (корпорації) власного капіталу.
При самоокупності підприємство фінансує за рахунок власних джерел просте відтворення і вносить податки до бюджетної системи. Реалізація даного принципу на практиці вимагає рентабельної роботи всіх підприємств і ліквідації збитків.
На відміну від самоокупності самофінансування передбачає не тільки рентабельну роботу, а й формування на комерційній основі фінансових ресурсів, що забезпечують не тільки просте, але й розширене відтворення, а також доходів бюджетної системи.
Принцип самофінансування передбачає посилення матеріальної відповідальності підприємств (корпорацій) за дотримання договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової та податкової дисципліни. Сплата штрафних санкцій за порушення умов господарських договорів, а також відшкодування завданих збитків іншим організаціям не звільняє підприємство (без згоди споживачів) від виконання зобов'язань по поставках продукції (робіт, послуг).
Для здійснення принципу самофінансування необхідне дотримання ряду умов: накопичення власного капіталу в обсязі, достатньому для покриття витрат не тільки по поточній, а й з інвестиційної діяльності;
вибір раціональних напрямків для вкладення капіталу;
постійне оновлення основного капіталу;
гнучке реагування на потреби товарного н фінансового ринків.
Розглянемо дані умови більш докладно. Зміст першої умови полягає у відокремленні грошових коштів для фінансування поточної та інвестиційної діяльності. Ці грошові кошти концентруються на розрахункових рахунках господарюючого суб'єкта до подальшого їх розподілу. З позиції управління фінансами важливо здійснювати періодизацію готівки, тобто розподіл її за часом перебування в реальному обороті на короткострокові л довгострокові грошові кошти.
Друга умова передбачає визначення таких шляхів вкладення капіталу, які призводять до стану підприємства і підвищення його конкурентоспроможності на товарному і фінансовому ринках. Дотримання даної умови, пов'язане з оцінкою рівня самофінансування, розробкою критеріїв подібної оцінки, з аналізом руху капіталу за видами діяльності підприємства.
Третя умова самофінансування полягає в забезпеченні нормального процесу оновлення основного капіталу. Збільшення вартості основних засобів п результаті їх переоцінки вигідно для підприємства, оскільки при цьому не проводять ніяких додаткових виплат у формі дивідендів і відсотків, а обсяг власного капіталу збільшується.
Четверта умова самофінансування передбачає здійснення такої фінансової політики, при якій підприємство може нормально функціонувати в умовах жорсткої конкуренції на товарному і фінансовому ринках. Така політика спрямована на зниження витрат виробництва та обігу і на збільшення прибутку. Самофінансування, що базується на високих ієнах, сприяє збільшення грошової маси і стає генератором інфляційних процесів у народному господарстві. Тому для підвищення рівня самофінансування господарюючі суб'єкти зобов'язані чітко реагувати на потреби ринку у відповідних товарах (послугах). Механізм реагування на потреби ринку передбачає спеціалізацію, диверсифікацію і концентрацію виробництва Орієнтація цього механізму повинна бути ув'язана з податковою, неновою й інвестиційною політикою держави. Застосування прннціна самофінансування є важливим чинником запобігання банкрутства господарюючого суб'єкта і створює можливість для ефективного використання фінансового менеджменту.