Навчальна практика. Тема Фарбування поверхонь олійними, емалевими і синтетичними фарбувальними сумішами. 22 БЦІ-Ф

 

Фарбування поверхонь олійними, емалевими і синтетичними фарбувальними сумішами

Загальні відомості про неводні фарбувальні суміші і їх приготування

Неводною називають таку суміш, у якій в'яжучим матеріалом є висихаючі масла (оліфи) або смоли, розведені у розчинниках. До робочої в'язкості такі суміші доводять оліфою або розчинниками.

До неводних сумішей належать олійні, олійно-емульсійні, емалеві, смолянолеткі фарби, а також лаки. Деякі синтетичні фарби приготовляють на емульсіях типу ОВ (оліфа : вода), тому на робочому місці їх розводять водою. Проте, вони утворюють на поверхнях міцні водостійкі плівки, подібні до плівок інших неводних фарб.

Емульсією називають стійку механічну суміш рідин, які не змішуються одна з одною.

Якщо у воду налити трохи олії, то вона не змішається з водою, а швидко спливе на поверхню. При довгому енергійному змішуванні цієї суміші краплинки олії можна так подрібнити, що вони деякий час плаватимуть у воді. Це і буде емульсія. Проте така емульсія нестійка. Під дією зчеплення дрібні краплинки Олії почнуть злипатись, утворюючи великі краплини, які спливуть на поверхню води, і рідини розшаруються.

Щоб приготувати стійку емульсію, до суміші додають речовину, яку називають емульгатором. Емульгатор обволікає краплинки олії тонкою плівкою і не дає їм злипатися. Як емульгатори застосовують розчини лугів (нашатирний спирт, каустичну соду, лужну воду, що утворюється після гашення вапна, тощо), клею, мила.

Залежно від співвідношення у суміші води і олії виділяють два види емульсій: ОВі ВО.

Емульсії ОВ (олія у воді). До складу цих емульсій входять оліфа (2— 10 %), вода і емульгатори. Емульгаторами для емульсій ОВ є мило, луги, розчини тваринного або казеїнового клею. Якщо вливати оліфу при швидкому переміщуванні в клейову воду, то дістанемо стійку емульсію ОВ, у якій краплинки оліфи плавають у завислому. У цій емульсії розрізняють дві фази: зовнішню (воду) і внутрішню (оліфу).

Емульсії ОВ застосовують при водних фарбуваннях для ґрунтовок, шпаклівок і декоративних фарбувальних сумішей. Фарбувальні суміші, приготовлені на емульсії, дають міцні водостійкі плівки, добре розтушовуються на поверхні і не утворюють потьоків під час фарбування. Фарбові плівки їх відрізняються високою декоративністю, глибиною і матовістю фактури, особливо після оброблення торцюванням. Строк служби поверхні, пофарбованої водною декоративною сумішшю, збільшується у 2— З рази. 135

Емульсії ВО (вода в олії). До складу цих емульсій входять вода (25—50 %), оліфа і емульгатори. Емульгаторами в емульсіях ВО є розчин клею або лужна вапняна вода. Якщо доливати, перемішуючи, лужну воду в оліфу, то дістанемо емульсію ВО, в якій краплини води плаватимуть в усій масі оліфи (рис. 12.2). У цій емульсії зовнішньою фазою буде оліфа, а внутрішньою — вода.

 Емульсії ВО здебільшого застосовують при олійних фарбуваннях для ґрунтовок і фарбувальних сумішей, які приготовляють, розводячи густотерті фарби на емульсії. Використання емульсій ВО зменшує витрату оліфи, а отже, й знижується вартість опоряджувальних робіт. Вони утворюють на поверхнях матові плівки, тому їх можна застосовувати для виготовлення неводних декоративних сумішей з різним ступенем матовості.

Розводять густу емульсію до робочої в'язкості тільки матеріалом зовнішньої фази: емульсії ОВ — водою, а ВО — оліфою або розчинником. Емульсія ВО повинна мати таку саму в'язкість, як і оліфа.

Приготовляють емульсії на централізованих фарбозаготівельних підприємствах в емульсаторах.

Нітроемалевих, смолянолетких та інших фарб, а також лаків на робочому місцімаляри не виготовляють. Промисловість їх звичайно випускає готовими до використання. У разі потреби такі фарби і лаки можна лише розводити розчинниками, на яких вони приготовлені.

Олійну фарбувальну суміш, якщо вона не готова до використання, на робочому місці приготовляють з густотертої олійної фарби, яку розбавляють оліфою, оліфою і розчинником або емульсією типу ВО.

Якщо при змішуванні олійних фарб різних кольорів не вдається домогтися потрібного кольору, то до суміші добавляють сухі пігменти, окремо затираючи їх на оліфі або розчиннику. З цією метою пігменти змішують з оліфою, ретельно перетирають на фарботерці і поступово добавляють їх у фарбу до заданого кольору. Після цього отриману фарбувальну суміш знову перетирають на фарботерці. Якщо потрібна невелика кількість фарби, то пігменти перетирають на листі товстого скла або мармуровій плиті.

Олійні плівки після висихання майже не змінюють свого кольору, тільки трохи темніють. Тому сиру пробу фарбувальної суміші відразу порівнюють  із заданим кольоровим тоном. Щоб прискорити висихання фарбової плівки, до суміші добавляють сикатив. Проте це погіршує якісїь олійної плівки, робить її пухкою і маломіцною. Тому сикатив можна добавляти не більше ніж 8 % маси фарбувальної суміші. Водночас добавляти в суміш сикатив і розчинник не можна, оскільки до складу рідкого сикативу входить розчинник, який може виявитись зайвим. Надмірний вміст сикативу у фарбувальній суміші може навіть сповільнити висихання олійної плівки.

 В'язкість олійної фарбувальної суміші перевіряють віскозиметром або за потьоком краплини суміші на склі. Довжина потьоку краплини повинна становити 3,5— 4,5 см. Час, за який олійна суміш витікає з віскозиметра ВЗ4, має бути, с: для нанесення щіткою — 35—40; для нанесення фарборозпилювачем — 30—35.

За насиченістю кольорового тону неводні фарбувальні суміші поділяють на суцільні, інтенсивні, нормальні і розбілені. Для розбілення олійної суміші застосовують білила, а для інших фарб — білі фарби тієї самої назви.

Фарбування поверхонь олійними фарбувальними сумішами

 Олійними фарбувальними сумішами покривають внутрішні і зовнішні обштукатурені, дерев'яні і металеві поверхні.

Олійна фарбова плівка міцна, водо- і атмосферостійка. Вона захищає дерев'яні поверхні від гниття, металеві — від корозії, а обштукатурені — від незначних механічних пошкоджень та атмосферних впливів.

Виділяють глянцеві і матові олійні фарбування.

Найчастіше у малярних роботах застосовують глянцеве фарбування, а у високоякісних декоративних — матове.

 Склад глянцевої олійної фарбувальної суміші

Густотерта олійна фарба І кг

Оліфа 300—600 г

С п о с і б п р и г о т у в а н н я . До густотертої олійної фарби, перемішуючи її, добавляють оліфу до робочої в'язкості. Суміш для механізованого нанесення повинна бути рідшою, тому в неї добавляють 50—150 г леткого розчинника.

Вартість фарбувальних робіт зменшується (до 20 %), якщо застосовувати як розчинник олійних фарб емульсію ВО замість оліфи. Таку емульсію виготовляють з оліфи-оксолі (60—70%) і лужної води (30—40%), яка утворюється після гашення і відстоювання вапна.

Склад олійно-емульсійної фарбувальної суміші

 Густотерта олійна фарба 1 кг

Емульсія типу ВО 400—600 г

С п о с і б п р и г о т у в а н н я .

Фарбувальну суміш на емульсії 137 приготовляють так само, як і на оліфі.

Для високоякісного декоративного фарбування використовують матові суміші, які не дають блиску на поверхні.

Матові фарбування можуть мати різний ступінь матовості, яка утворюється внаслідок добавляння до суміші певної кількості розчинників, воску або емульсій. Матовість збільшується із зменшенням у суміші кількості оліфи і збільшенням розчинника.

Склад матової олійної фарбувальної суміші

Білило цинкове:

густотерте 1 кг

сухе 500 г

Скипидар 500 г

 Віск 100 г

Сикатив 25 г

Оліфа натуральна 25 г

Кольорові пігменти До заданого кольору

С п ос і б п р и г о т у в а н н я.

У металевій посудині на слабкому вогні обережно розтоплюють віск. У знятий з вогню віск, перемішуючи, повільно вливають 200—250 г скипидару. Сухе білило перетирають на фарботерці з оліфою і рештою скипидару.

У густотерте білило вливають розчин воску в скипидарі, добавляють перетерте на скипидарі сухе білило та окремо розведені кольорові пігменти і добавляють сикатив. Усю суміш старанно перемішують. При введенні в суміш кольорових пігментів кількість сухого білила відповідно зменшують.

Склад безвоскової матової олійної фарбувальної суміші

Білило цинкове густотерте 1 кг

Оліфа 100 г

 Скипидар 150—200 г

Сикатив ЗО г

Пігменти До заданого кольору

С п о с і б п р и г о т у в а н н я . У білило добавляють оліфу, скипидар і сикатив. Частину скипидару залишають для розведення сухих пігментів. Після перемішування суміші до неї добавляють затерті на скипидарі пігменти до утворення заданого кольору.

Олійні фарбувальні суміші наносять на обштукатурені поверхні (стін і стель) механізованим способом фарборозпилювачами і лише при незначних обсягах робіт — валиками, щітками-ручниками або плоскими щітками.

До початку роботи щітку-ручник перев'язують шпагатом на 2/3 довжини волосіні. Під час роботи щітку занурюють у фарбу до половини волосіні, віджимаючи надлишок фарби об край посудини. Наносять фарбу на 138 поверхню стін вертикальними мазками на відстані 5—7 см один від одного. Коли на щітці залишиться мало фарби, нанесені мазки розтушовують горизонтальними смугами доти, доки на поверхні не утвориться тонка плівка рівномірної товщини.

 Остаточно розтушовують фарбу на стіні вертикальними рухами щітки зверху вниз, а на стелях — у напрямі падіння світла

Олійна фарбова плівка повинна бути якнайтоншою, бо інакше під верхнім її шаром, який швидше висихає, деякий час залишається рідка фарба. При значній товщині плівки таке нерівномірне висихання призводить до утворення на пофарбованій поверхні зморщок.

Фарбувати дерев'яні поверхні олійними сумішами можна тільки після повного висихання деревини. Здебільшого внутрішні поверхні вікон і дверей фарбують білилами. Щоб надати фарбовій плівці білого кольору, на кожний кілограм білил добавляють 5—7 г ультрамарину або залізної лазурі. Фарбу наносять ручниками, розтушовуючи її вздовж волокон деревини. Фарбувати починають з верхньої частини віконної рами, фарбуючи спочатку горизонтальні бруски, а потім вертикальні. Щоб не бруднити скла, при фарбуванні вікон застосовують спеціальні щитки з фанери, бляхи або пластмаси. Так само фарбують фільончасті двері, наносячи фарбу спочатку на горизонтальні бруски обв'язки, а потім на вертикальні. Після цього фарбують фільонки дверей, розтушовуючи на них фарбу вздовж волокон деревини.

Щитові безфільончасті двері фарбують валиками так само, як і інші плоскі поверхні. Бокові і верхні торці дверного полотна фарбують ручниками. Фарбувати двері можна фарборозпилювачами невеликої продуктивності, пневматичними і звичайними валиками.

Дерев'яні підлоги фарбують сумішами, приготовленими лише на натуральних або напівнатуральних оліфах, які створюють міцні і стійкі до витирання плівки. Фарбугвальну суміш наносять фарборозпилювачем, валиком або щіткою. Працюючи щіткою, суміш спочатку наносять впоперек дощок, а остаточно розтушовують уздовж дощок. Для фарбування підлог можна застосовувати механізований валик

Він складається з матеріального бачка, розподільника, двох поролонових валиків іручки.

При закритому крані крізь спеціальний отвір бачок місткістю до 5 л 139 заповнюють фарбою. Якщо натиснути на важіль 4, то відкриється кран і фарбувальна суміш самопливом через розподільник 2 буде надходити спочатку на верхній валик, а потім на робочий поролоновий валик 1. Під час роботи механізований валик пересувають уздовж підлоги поступальнозворотними рухами по прямих паралельних лініях.

 Застосування механізованого валика підвищує продуктивність праці і зменшує витрати фарби.

Металеві поверхні (радіатори опалення, труби, огорожі балконів і сходових маршів) після очищення від іржі та відповідної підготовки фарбують ручниками або спеціально виготовленим інструментом. Розтушовують фарби на металевих поверхнях уздовж елементів виробів або конструкцій. Металеві поверхні не вбирають фарбувальної суміші, тому під час фарбування часто виникають такі дефекти, як потьоки фарби, краплини, які довго не висихають, тощо. Щоб запобігти цьому, користуються більш в'язкими фарбами, набираючи їх потроху на щітку і добре розтушовуючи.

 Для фарбування елементів балконних і сходових огорож, виготовлених із штабової або квадратної сталі, застосовують спарений валик. Він складається з двох поролонових валиків, що вільно обертаються на колінчастих осях, насаджених на одну ручку 1 одна вісь 3нерухомо закріплена в ручці, а друга — вільно обертається в отворі скоби 2, що дає змогу розсунути валики на товщину конструкції, яка фарбується. Осі з'єднані між собою вигнутою пружною металевою пластинкою, при натисканні на яку великим пальцем валики розходяться. Під час роботи валики, вмочивши їх у фарбу і віджавши її надлишок, прокочують по сітці, розміщеній над бачком. Натиснувши на металеву пластинку, валики розводять, закладають у деталь, що фарбується, і, відпустивши палець, прокочують уздовж неї.

Для фарбування радіаторів опалення зручніше користуватись поролоновим валиком невеликого розміру, шарнірною або фігурними щітками. Розмір валика дає змогу фарбувати як зовнішню поверхню радіатора, так і внутрішню. Працюючи фігурною щіткою, її змочують фарбою, заводять між секціями радіатора і, повернувши на 90°, фарбують його внутрішні поверхні. Зовнішню поверхню можна фарбувати цією самою щіткою або ручником.

Для фарбування тильного (закритого) боку труб застосовують спеціальний пристрій, що складається з ручки і сталевого вигнутого полотна, до внутрішньої поверхні якого приклеєно кусок штучного або натурального хутра. Змочивши хутро фарбувальною сумішшю, пристрій пересувають уздовж труби. Передню відкриту частину труби фарбують ручником.

Більш продуктивним є пристрій, за допомогою якого трубу фарбують водночас з усіх боків. Він складається з рухомої і нерухомої обойм, затискного гвинта, штока і ручки.    

Усередині рухомої обойми 1 розміщена шкурка натурального або штучного хутра, з'єднана із штоком 5. Щоб змочити її фарбувальною сумішшю, натискують на штокі вмочують у суміш. При зворотному русі штока шкурка знову заходить усередину обойми. Потім трубу 3 заводять у пристрій, який має затискний гвинт 4 та ручку 6, і пересувають його вздовж труби, фарбуючи її. При фарбуванні пристрій слід злегка повертати навколо осі труби.

На фарбування за один раз 1 м2 підготовленої поверхні витрачають 80— 100 г олійної суміші.

Фарбування поверхонь емалевими фарбами

Пігменти, попередньо затерті на оліфі або розчиннику і розведені лаком, утворюють фарбувальну суміш, яку називають емалевою фарбою. До емалевих належать гліфталеві, пентафталеві і епоксидні фарби. Після затвердіння фарби на поверхні створюється міцна, блискуча або напівблискуча плівка. Фарбове покриття світлостійке, довговічне і стійке до навколишнього середовища. У разі потреби фарбу, що загусла, розводять уайт-спіритом, скипидаром або сольвентом.

Емалевими фарбами марки ГФ-230 фарбують бетонні, поштукатурені, дерев'яні та металеві поверхні всередині приміщень, за винятком підлог. Емалева фарба складається з пігментів і наповнювачів, розведених у гліфталевому лаці з добавкою сикативу і розчинника. Фарба надходить на робоче місце у готовому вигляді. Промисловість випускає ці фарби 14 кольорів. Строк висихання їх не повинен перевищувати 24 год. В'язкість фарби становить 70—150 с за віскозиметром ВЗ-4. Покривність фарби залежить від кольору і становить 80—150 г/м2 .

Пентафталевими емалевими фарбами марки ПФ-І15 фарбують зовнішні металеві поверхні, а також застосовують їх при внутрішніх відповідальних фарбуваннях, якщо є потреба створити водо- і температуростійкі покриття. Вони утворюють на поверхні дуже міцні, атмосферостійкі плівки. Пентафталева фарба складається з пігментів і наповнювачів, затертих на пентаерітрітогліфталевомулаці з додаванням розчинника. Фарба надходить на робоче місце у готовому вигляді. Ці фарби випускають 24 кольорів. Строк висихання їх 24—48 год. В'язкість фарби становить 60—80 с за віскозиметром ВЗ-4, покривність її —40—120 г/м2 .

Пентафталевими емалевими фарбами марки ПФ-138 фарбують зовнішні і внутрішні дерев'яні та металеві конструкції. Фарба складається з пігментів і наповнювачів, затертих на пентафталевомулаці з додаванням розчинника. 147 Промисловість випускає ці фарби 16 кольорів. Строк висихання їх 24—30 год. В'язкість фарби становить 40 —130 сза віскозиметром ВЗ-4, покривність — 20—120 г/м2 .

Пентафталевими емалевими фарбами марки ПФ-223 фарбують внутрішні металеві та дерев'яні поверхні. Склад фарби такий самий, як і фарби марки ПФ-133. Ці фарби випускають 15 кольорів. Строк висихання їх 24—36 год. В'язкість фарби становить 50—120 є за віскозиметром ВЗ-4, покривність — 20—240 г/м2 .

Епоксидними емалевими фарбами марки ЭП-51 фарбують зовнішні (під навісом) і внутрішні металеві поверхні. Фарба є суспензією пігментів врозчині алкідно-епоксидної смоли і колоксиліну в розчинниках з добавлянням пластифікаторів. Ці фарби випускають 12 кольорів. Строк висихання фарби 3 год. В'язкість її становить 35—65 с за віскозиметром ВЗ-4, покривність — 20— 150 г/м2 . Епоксидні фарби у разі потреби розводять ацетоном, розчинником № 646 або 648.

Поверхні під фарбування емалевими фарбами підготовляють так само, як і під олійні фарбування. Кількість підготовчих операцій залежить від категорії фарбування: простого, поліпшеного чи високоякісного. Для підготовки поверхонь, крім першого фарбування (грунтування), застосовують олійні суміші. Крім того, у підготовчих роботах можна використовувати відповідні суміші заводського виготовлення, наприклад: шпаклівки червоно-коричневого кольору — пентафталеву марки ПФ-002 і епоксидну марок ЭП-0010 і ЭП-0020; ґрунтовки гліфталеві — марок ГФ021 і ГФ-009 червоно-коричневого кольору і марки ГФ-0163 коричневого кольору.

Усі емалеві фарби наносять на поверхні щітками, валиками або фарборозпилювачами. Техніка нанесення і розтушування фарби така сама, як і олійної.

Покриття поверхонь лаками

Лаки використовують для захисного або декоративного покриття дерев'яних поверхонь з цінних порід деревині (горіха, дуба, червоного дерева тощо), а також поверхонь, які раніше були пофарбовані або опоряджені альфрейними оздобами, виконаними неводними сумішами. Дл5 прозорого опорядження деревини застосовують олійно-смоляні, спиртові лаки і нітролаки. Опорядження лаками не змінює кольору і рисунка деревини, а лише надає більшої виразності і декоративності. Більшість лаків утворюють на поверхні міцні прозорі, блискучі або глянцеві плівки, властивості яких залежать від виду і якості лаку. Чорні бітумні або асфальтові лаки утворюють непрозору атмосферостійку плівку.

Покриття поверхні олійно-смоляними і бітумними лаками.

 Оскільки олійно-смоляний лак утворює прозору плівку, дерев'яні поверхні треба підготовляти до фарбування так, щоб не порушити текстури (рисунка) самої деревини. Лакують тільки щільно підігнані, добре обстругані, цикльовані і шліфовані поверхні. Якщо в місцях стиків окремих елементів конструкцій є щілини, то їх треба підмазати шпаклівкою. Колір шпаклівки має бути такий самий, як і колір деревини. Шпаклівку наносять сталевим шпателем.

 Коли підмазані місця висохнуть, поверхню шліфують шкуркою № 10— 16, водночас очищаючи її від ворсу. Щоб заповнити пори в деревині і зменшити витрати лаку, застосовують порозаповнювачі, які бувають порошкоподібні, пастоподібні і рідкі. З цією метою можна використовувати також розведену розчинником оліфу. Оліфу або інший рідкий порозаповнювач наносять щіткою або фарборозпилювачем. Коли після покриття поверхня висохне, її шліфують, а потім наносять шар лаку.

Олійний лак наносять на поверхню тонкою волосяною щіткою, не допускаючи повторного нанесення його на вже оброблену поверхню, і добре розтушовують. Коли перший шар лаку висохне, поверхню обов'язково шліфують дрібнозернистою шкуркою № 8—10 або пемзовим порошком такої самої зернистості. Відшліфовану поверхню покривають другим шаром лаку.

До покриття поверхонь бітумними або асфальтовими лаками їх підготовляють так само, як під фарбування олійною фарбою. Ці лаки застосовують здебільшого для покриття металевих поверхонь з тим, щобзахистити їх від корозії. Поверхню очищають від іржі і окалини металевими щітками або шліфувальною шкуркою, обтирають ганчіркою і двічі вкривають лаком.

Якщо потрібно зробити більш якісну роботу, то очищені поверхні прооліфлюють, підмазують, шліфують підмазані місця і грунтують оліфою. При підготовці застосовують олійні підмазувальні суміші, до складу яких додають залізний сурик. Підготовлену поверхню вкривають лаком. Бітумний лак наносять на поверхню ручниками або валиком. Цей процес виконують так само, як і при фарбуванні олійною фарбою.

 Покриття поверхні спиртовими лаками.

Спиртовими лаками покривають лише дерев'яні поверхні, здебільшого меблі. Поверхню спочатку циклюють і 151 шліфують. Якщо потрібно змінити колір деревини, її просочують кольоровими протравами або аніліновими барвниками, розведеними на воді. Як протрави застосовують кольорові солі міді, заліза, хрому (мідний купорос, двохромовокислий калій тощо). Фарбують деревину горіховою морилкою або синтетичними барвниками потрібного кольору. Для світлих порід деревини застосовують барвники у концентрації 0,2—2,0 %, а солі металів — 3—4 %.

Для приготування фарбувального розчину барвник розчиняють у гарячій воді температурою 60...80 °С і дають йому відстоятися до повного охолодження. Відстояний розчин обережно, щоб не порушити осаду, зливають і використовують у роботі. Горіхова морилка повільно розчиняється у воді, тому її слід поставити на відстій на 36—48 год або перецідити крізь шар вати. Розчин барвника наносять губкою, тампоном з тканини або щіткою. Після висихання поверхню покривають порозаповнювачем, для чого здебільшого використовують воскову мастику.

Склад воскової мастики (у частинах за об'ємом)

Віск бджолиний 1,5

Скипидар 1,0

 С п о с і б п р и г о т у в а н н я . Подрібнений віск розтоплюють у металевій посудині. У знятий з вогню розтоплений віск, перемішуючи, повільно добавляють скипидар. Застосовують мастику після її охолодження до 20...25 °С.

До цієї мастики можна добавити до 10—15 % суміші з стеарину, каніфолі і господарського мила у рівних співвідношеннях. На поверхню мастику наносять щітками або тампоном впоперек волокон, а потім тонкий шар її розтирають колоподібними рухами ватного тампона, сукна або ганчірки. Після нанесення мастики поверхню покривають двічі шаром спиртового лаку. Якщо замість мастики використовували інший порозаповнювач, то перед лакуванням поверхню треба обов'язково шліфувати.

Опорядження віконних і дверних блоків

Віконні і дверні блоки в заводських умовах фарбують у спеціально обладнаних цехах деревообробних комбінатів. На будівельні об'єкти вони надходять або повністю пофарбованими, або пофарбованими один раз. Фарбують блоки на конвеєрних поточних лініях в електричному полі високої напруги струминним наливанням фарби, накатуванням на вальцьових станках або наливанням на лаконаливних машинах.

Віконні блоки і дверні коробки частіше фарбують в електричному полі високої напруги. Суть цього методу полягає в тому, що фарбування здійснюють в спеціальній камері, обладнаній електромеханічними розпилювачами, до яких підводиться електричний струм високої напруги з негативним зарядом, а до виробів, що фарбуються,— напруга з позитивним  зарядом. Таким чином, під час фарбування частинки фарби, що вилітають із фарборозпилювача, притягуються виробом і осідають на його поверхні. Фарбування за цим методом поліпшує санітарно-гігієнічні умови праці робітників, підвищує продуктивність праці і якість фарбування, зменшує витрати фарби.

 Технологічні лінії фарбування віконних блоків на різних підприємствах дещо відрізняються одна від одної, але суть їх однакова. Вироби, підвішені на конвеєрі, надходять у камеру нормалізації, де їх просочують струмопровідною сумішшю (7%-й розчин алкамону в уайт-спіриті). Суміш наносять фарборозпилювачами. Після цього вироби сушать, шпаклюють і подають у першу фарбувальну камеру, обладнану кількома фарборозпилювачами. Після першого фарбування вироби надходять у сушильну камеру, де плівка частково висихає. Потім вироби вдруге фарбують у другій фарбувальній камері і знову подають у сушильну камеру, де плівка фарби повністю висихає. Вся лінія діє конвеєрним методом в автоматичному режимі.

 

Дефекти неводних фарбувань

Розгляньмо причини основних дефектів, які виникають при неводних фарбуваннях, і способи їх усунення.

Іржаві і темні плями від різних смолистих речовин або, мінеральних масел, що не висихають, можуть проступати з нижніх шарів штукатурки. Плями утворюються також у разі застосування вґрунтувальних сумішах оліф поганої якості. Щоб усунути цей недолік, дефектні ділянки поверхні з іржавими плямами зачищають пемзою і промивають 3%-м розчином соляної кислоти. Після висихання поверхні ці місця покривають двома-трьома шарами шелакового лаку або білої нітроемалевої фарби.Плями іншого походження зчищають і промивають 5%-м розчином лугу у воді.

Відшарування фарбової плівки буває при фарбуванні забрудненої поверхні або поверхні, що раніше була пофарбована восковими олійними сумішами. При цьому фарбова плівка після висихання починає лущитись і відставати тонкими пластинками. Щоб усунути цей дефект, плівку зчищають пемзою, а поверхню промивають розчином соди або мильною водою, після чого її остаточно промивають чистою водою, дають повністю просохнути і знову фарбують.

Груба фактура фарбової плівки утворюється при застосуванні погано проціджених фарбувальних .сумішей, недостатньо прошліфованому шарі шпаклівки або неправильно виконаному торцюванні. Щоб усунути цей дефект, всю поверхню шліфують пемзою або шліфувальною шкуркою і знову фарбують ретельно, процідженою сумішшю.

Сітка щілин утворюється при фарбуванні поверхні, на якій ще не встиг висохнути шар ґрунтовки. Для усунення цього дефекту поверхню шліфують пемзою або шліфувальною шкуркою і фарбують знову.

Сліди від щітки залишаються на поверхні при фарбуванні її густою фарбою або при поганому розтушовуванні фарбового шару. Щоб уникнути цього, висохлу поверхню шліфують пемзою або шліфувальною шкуркою, очищають від пилу і фарбують сумішшю нормальної в'язкості. Фарбову плівку старанно флейцюють.

 Патьоки мають вигляд товстих смуг і краплин фарби, які звисають, і утворюються при застосуванні рідкої фарби, особливо при фарбуванні металевих поверхонь. Поверхню, на якій помічені патьоки, після висихання шліфують і фарбують знову.

Зморшки утворюються при поганому розтушовуванні фарбової плівки через нерівномірність її висихання. При цьому плівка на окремих ділянках залишається надмірно товстою. Щоб усунути цей дефект, поверхню шліфують і фарбують.

Стики виникають при швидкому висиханні ділянок поверхні, пофарбованих з деяким інтервалом у часі або при нанесенні вручну фарби, яка швидко сохне. Щоб уникнути цього, поверхню фарбують повторно без перерв у роботі, застосовуючи при цьому механізми.

 «Крокодиляча шкіра» виникає при фарбуванні поверхні фарбою, що швидко сохне, на якій не встиг висохнутишар ґрунтовки. Для усунення цього дефекту поверхню шліфують, шпаклюють і фарбують знову.

Пухирі утворюються при фарбуванні по вологій поверхні або товстому набілу. Щоб уникнути цього, фарбову плівку у дефектних місцях зчищають скребачкою. Дають час для висихання поверхні, після чого підготовляють і фарбують її знову.

Погана покривність фарби спостерігається при фарбуванні світлими сумішами поземному грунту, колір якого значно відрізняється від кольору фарбувальної суміші, застосуванні рідкої або лесувальної суміші. При фарбуванні погано заґрунтованої поверхні утворюються матові (жухлі) плями. Для усунення цих дефектів поверхню додатково фарбують.

 Фарбова плівка довго сохне і дає відлипністьпри застосуванні оліфи поганої якості або використанні у сумішах пігментів, що затримують висихання олійної плівки (цинкові білила, сієна тощо). При використанні неякісної оліфи поверхню промивають підкисленою холодною водою, висушують і фарбують знову якісною сумішшю. У фарбувальні суміші, до складу яких входять пігменти, здатні затримувати висихання плівки, додають сикатив.

При неохайній роботі з неводними сумішами залишаються бризки, пропуски, зсуви рисунків фризів і накатів, викривлення фільонок та інші дефекти, які треба ліквідувати. Тому працювати слід акуратно, не порушуючи технологічних правил виконання опоряджувальних робіт.

Приймання і обмір робіт, виконаних неводними сумішами

Приймають і перевіряють якість робіт, виконаних неводними сумішами, так само, як і при водних фарбуваннях. Якість малярних робіт повинна  відповідати таким вимогам:

 поверхні, пофарбовані олійними, емалевими і лаковими сумішами, повинні мати однотонну фактуру;

не допускаються просвічування розміщених нижче шарів фарби, а також плями, відлипність, зморшки, потьоки, пропуски, куски плівки, помітні зернини фарби, дефекти шліфування і сліди від щіток;

 опорядження під цінні породи дерева і каменю повинні відповідати текстурі імітованої породи матеріалу;

поверхні, покриті лаками, повинні бути глянцеві, без відлипності;

щілини і потовщення лакової плівки не допускаються;

 на поверхнях, опоряджених позолотою, не повинно бути помітних плям, зморшок і стиків позолотного матеріалу..

 Приймаючи виконану роботу, водночас оцінюють її якість.

Обсяги малярних робіт, виконаних неводними сумішами, підраховують за площею фактично опоряджених поверхонь з урахуванням їхнього рельєфу.

Фактично опоряджена площа стін і стель підраховується так само, як і у водних фарбуваннях; площа підлоги — за фактичними розмірами її, за винятком площ, які займають колони, печі таінші конструкції, що виступають над рівнем підлоги. Щодо фарбування плінтусів дощатих підлог, то норми на них зазначено в ЕНиР, тому їхню площу окремо не підраховують. Фарбування поверхні плінтусів паркетних і лінолеумових підлог беруть у розмірі 10 % площі підлоги.

Фактично пофарбована площа віконних і дверних блоків Визначається за площею, підрахованою по зовнішньому обводу коробок із застосуванням переводних коефіцієнтів.

 Для визначення фактично опорядженої поверхні металевих ґрат, сіток, ліпних виробів та інших будівельних деталей з рельєфною поверхнею користуються переводними коефіцієнтами, поданими у

Фактично пофарбовану площу металевих ґрат підраховують за площею їх вертикальної проекції (з одного боку) за винятком проміжків між стояками і пасками.

 Площу фактично пофарбованої поверхні 1 м сталевих і чавунних труб, включаючи фасонні виступи, розтруби і гачки.

Поверхня 1 м водовідвідної труби діаметром 100— 220 мм, включаючи захвати, стики і фальці, становить 0,035 м2 на кожні 10 мм діаметра труби.

Поверхня зливного бачка місткістю до 7 л становить 0,7 м2 . Площу фактичного фарбування приладів центрального опалення беруть відповідно до площі їх нагрівання.