МАЛЯРНІ
РОБОТИ
Технологія
виконання малярних робіт
Види
малярних робіт
Малярні роботи – заключний етап
опоряджувальних робіт, при яких матеріали наносяться на поверхню конструкцій,
забезпечуючи їм санітарногігієнічні норми і надаючи приміщенню (або
конструкції) особливого зовнішнього вигляду. Іншими словами, малярні роботи –
це фінішна обробка поверхонь конструкцій. Саме тому перед початком виконання
малярних робіт необхідно закінчити всі будівельні роботи. Винятком є
облицювання підлоги (укладання паркетної дошки, ламінату, лінолеуму тощо).
Малярні роботи розрізняються:
–
за умовами виконання робіт – на внутрішні та зовнішні;
–
за якістю робіт – оздоблення під фарбування, обробка під шпалери, під
декоративні фарби і штукатурки;
–
за типом поверхонь – метал, дерево, бетон, штукатурка.
Малярні роботи за складністю поділяються
на:
–
прості – застосовуються у приміщеннях та будинках складського чи побутового
типу;
–
покращені – застосовуються при обробці житлових і громадських будівель, а також
у приміщеннях будівель підвищеного класу;
–
високоякісні – виконуються в будівлях і спорудах з підвищеними вимогами до
обробки (готелі, кінотеатри тощо).
Етапи малярних робіт Зазвичай, малярні
роботи складаються з трьох етапів:
–
приготування лакофарбових сумішей;
–
підготовка поверхні під фарбування;
–
фарбування поверхонь.
Безумовно, всі типи малярних робіт
взаємопов’язані. Наприклад, від того, з чого зроблені стіни, залежить вибір
фарби або іншого оздоблювальногоматеріалу.
Малярні роботи дозволяється починати
тільки після закінчення монтажних, загальнобудівельних та спеціальних робіт.
Малярні роботи мають вестися в суворій технологічній послідовності. На
будівельному об’єкті має бути правильно організоване приймання та зберігання
виробів і матеріалів. Усі матеріали та вироби, що надходять на майданчик,
повинні мати паспорт. Машини та механізми мають утримуватися в зразковому
порядку, бути готовими до дії, проходити у встановлені терміни огляди та
ремонти, а також бути пофарбованими у встановлений для них колір. На майданчику
треба дотримуватися встановленого порядку, що виключає доступ до машин і
механізмів осіб, які не працюють на них. Інвентар має бути у справному стані та
пофарбований в яскравий колір. Продуктивність праці, рентабельність виробництва,
якість малярської обробки і безпека виконання тих чи інших операцій у великій
мірі залежать від правильної організації праці та культури виробництва.
Частина виробничої площі, на якій
робітник (ланка або бригада) виконує певні трудові процеси, називається робочим
місцем. На робочому місці у певному порядку розміщують необхідні пристосування,
інвентар, інструменти і матеріали. Крім того, передбачають зони пересування
робітників і переміщення матеріалів. Робоче місце маляра при виконанні
оздоблювальних робіт переміщується з приміщення в приміщення, з поверху на
поверх, із секції на секцію. Кожен робітник на своєму робочому місці повинен
бути забезпечений необхідними матеріалами, виробами, напівфабрикатами, а також
електроенергією, водою і стиснутим повітрям.
Класифікація традиційних лакофарбових виробів
При малярних роботах можна
використовувати різні за складом фарби: вапняні, масляні, емалеві та інші. Усі
фарби містять різні сполучні, пігментні чи допоміжні речовини. Співвідношення
частин у фарбах не випадкове, тому додавання якоїсь речовини навмання,
наприклад, розчинника, замість поліпшення якості поверхні, що фарбується, може
призвести до його зниження. Зазвичай, фарба продається в готовому виді. Якщо її
потрібно розбавити, додавати треба 140 лише найнеобхіднішу кількість
розчинника, інакше фарба стікатиме, особливо з вертикальних поверхонь. Якщо
фарба в банці покрилася плівкою, це не означає, що вона непридатна до
використання, але в жодному разі разі не можна її розмішувати. Плівку треба
обережно обрізати ножем, якомога ближче до корпусу та вийняти її з банки. Якщо
повністю плівку видалити не вдається, то фарбу бажано процідити.
Фарби для зовнішніх і внутрішніх робіт
розрізняються за стійкістю до дії дощу, сонця та коливань температури. Фарби,
призначені для зовнішніх робіт, у разі потреби можна використовувати і для
внутрішньої обробки приміщення. Вибір тієї чи іншої фарби залежить від того,
яку обробку приміщення треба виконати – просту, поліпшену чи високоякісну.
Фарби на мінеральних основах призначені
для простої обробки кам’яних, бетонних, поштукатурених стін, для фарбування
басейнів, колодязів та огорож. Вони дають рихлі повітропроникні покриття, що
добре витримують дію води, (особливо фарби на основі цементу) та зміну
температур.
Кращими є фарби та емалі на синтетичних
основах, що використовуються для високоякісної обробки. Серед них є придатні як
для зовнішніх, так і для внутрішніх робіт, а також призначені тільки для
внутрішніх робіт. Вони можуть давати матові, глянцеві і напівглянцеві покриття.
Деякі з них утворюють суцільні покриття (наприклад, алкід), інші (наприклад,
водоемульсійні) – пористі. Фарби, що утворюють суцільні покриття, непридатні
для сирих або зволожених стін, а алкід, до того ж, нестійкий до лугів, і тому
ними не можна фарбувати свіжообштукатурені або бетонні стіни. Масляні фарби за
властивостями наближаються до фарб на синтетичних основах. Вони утворюють
непористі покриття, нестійкі до лугів і вологи.
Інструменти та обладнання для малярних
робіт
Для виконання малярних робіт потрібні:
шпателі, пензлі, валики, лінійки, шнури, ємності для розведення фарб, викрутки,
молоток, кліщі, наждачний папір, шматок пробки або гуми, яким обгортають
наждачний папір при роботі. При фарбуванні стель користуються драбиною.
Шпателі потрібні для розшивання тріщин у
поверхнях, що готуються під фарбування, для заповнення тріщин і заглиблень
шпаклювальною сумішшю. Бажано мати декілька шпателів: з широким (180-200 мм) і
вузьким (45-100 мм) полотном; виготовленим з металу, дерева та гуми. Залежно
від виду поверхні для фарбування, можуть знадобитися різні пензлі. Для
фарбування великих площ застосовують маховий пензель, для стін та стель можна
використовувати побілочні щітки – круглі або прямокутні макловиці. Невеликі
поверхні фарбують клейовою або масляною фарбою пензлем невеликого розміру –
ручником з короткою дерев'яною ручкою. Свіжонанесену фарбу згладжують флейцями
– плоскими пензлями, виготовленими з високоякісної щетини або борсукового
волосся. Для наведення прямих ліній, витягування фільонок, а також фарбування
невеликих поверхонь застосовують фільончасті пензлі різних діаметрів.
Валики краще за пензлі й щітки тим, що
значно прискорюють нанесення та розтушовування фарби. Раніше валики обтягували
овечим хутром, нині для цієї мети частіше використовують штучне хутро. Валик
може бути виготовлений з гуми, поролону або хутра.
За допомогою пневматичних розпилювачів
великі поверхні можна фарбувати ще швидше. У такий спосіб дуже зручно фарбувати
стелі. Найпростішим пристроєм, який застосовують у побуті, є ручний розпилювач,
придатний для нанесення вапняної і клейової фарб. Останнім часом випускають
фарборозпилювачі, придатні майже для всіх видів лакофарбних матеріалів. Для
домашніх робіт найбільше підходить розпилювач, що працює від пилосмоку.
Використовують і спеціальне пристосування, що поставляється в комплекті до
пилосмоку. Шланг від нього подовжують за допомогою труб пилосмоків. Вільно пересуватися
можна, якщо закріпити пилосмок на ремені, який надівають на плече. Лінійка
близько 1 м зі знятою фаскою згодиться для проведення прямих ліній та
витягування фільонок. Також для виконання робіт будуть потрібні місткості для
розведення фарбувальних складів і приготування шпаклювальних розчинів, ніж,
сталева щітка, сито або капронова тканина та водяний рівень.
Від якості інструмента залежить і якість
фарбування, тому його необхідно підтримувати в хорошому стані. Після
використання всі інструменти мають бути ретельно очищені від залишків фарби,
особливо ретельно слід очищати валики й фарборозпилювачі. Якщо у фарборозпилювачі
залишиться й затвердіє фарба, видалити її буде неможливо, і він прийде в
непридатність. При тимчасових перервах в роботі пензлі та валики можна
занурювати у воду, запобігаючи тим самим засихання фарби. Вийнявши пензель з
води, його треба ретельно вим’яти сухим ганчір’ям або витерти об папір та
видалити залишки води. Якщо в роботі має відбутися велика перерва, ємність з
фарбою треба закрити, а пензель або вимити, або занурити у воду. Після
закінчення роботи пензель ретельно вимивають в розчиннику, відповідному
використаній фарбі, щоб на ньому не залишилося ніяких слідів. Після цього його
ще раз миють в теплій мильній воді та ополіскують.
При виконанні малярних робіт треба мати різні
допоміжні матеріали: розчин для ремонту штукатурки або флюатування плям і
нальотів на поверхні кладки димарів, знежирюючі засоби, пластир для закривання
місць, що не підлягають фарбуванню тощо.
Вибір пензля. Для фарбування великих
площ застосовується крутеневий пензель шириною близько 100 мм. Для обробки
кутів використовується пензель шириною 50 мм з косими краями. При нанесенні
масляних або алкідних фарб можна використовувати пензлі як з натурального, так
і з синтетичного волосся. Емалі краще наносити пензлем з натуральної щетини.
При нанесенні латексних фарб слід користуватися пензлями зі штучною щетиною.
Вони краще зберігають свою форму, незалежно від вмісту води у фарбі. Малярні
пензлі мають бути досить пружними – при згинанні щетина повинна легко
повертатися до 148 початкової форми. Визначити якість пензля можна, потягнувши
за щетину: якщо при цьому випаде більше двох щетин, це говорить про те, що
пензель низької якості.
Вибір валика. Вибираючи валик, зверніть
увагу на довжину ворсу: гладкі поверхні фарбуються валиками з коротким ворсом,
шорсткі – з довгим. Якісні валики не залишають ворсинок на фарбованій поверхні.
Щоб перевірити якість валика, його треба просто стиснути. Якісний валик після
стискування швидко набуде первинної форми. Діаметр валика слід підбирати
залежно від об'єму роботи. Чим більший діаметр валика, тим більше фарби він в
себе вбирає і, відповідно, тим більшу поверхню можна пофарбувати з його
допомогою за один раз.
Підготовка
поверхонь під пофарбування
Підготовка
обштукатурених поверхонь. Нові обштукатурені поверхні можна фарбувати при
повітряно-вологому стані штукатурки не більше, ніж 8%. Окремі сирі місця
просушують, посилюючи обмін повітря, або спеціальним підігрівом. Обштукатурені
поверхні очищають від бризків розчину металевим шпателем або скребком. Щілини
розрізають за допомогою гострого кута, шпателя або спеціального ножа під кутом
450 . Після цього змітають пил. У тому разі, коли на поверхні штукатурки
появились жирові або масляні плями, їх обов’язково видаляють.
Підготовка
залізобетонних поверхонь. Залізобетонні поверхні стелі або стін підготовлюють
так: спочатку поверхню очищають від напливів розчину, видаляють жирові плями,
змітають пил і, в разі необхідності, фарбують неводною фарбою виступаючі
елементи арматури.
Підготовка
металевих поверхонь.
Металеві вироби і конструкції, такі, як: труби, радіатори опалення, газові і
водопровідні труби, решітки перед пофарбуванням очищують сталевими щітками та
шпателем від розчину та іржі. У тому разі, коли іржею покрита значна частина
металевої конструкції, окрім механічного способу застосовується термічний або
хімічний спосіб видалення іржі.
Підготовка
дерев’яних поверхонь.
Деревяні поверхні можна фарбувати лише тоді, коли волога в них не перевищує
12%. Поверхню очищують від бризків розчину, пилу; зашліфовують наждачним
папером відколи, заусенки; заміняють якісною деревиною сучки, що випали.
Дерев’яну підлогу перед підготовкою до пофарбування мити не рекомендується, так
як волога буде затримувати виконання наступних технологічних процесів.
Приготування та нанесення на поверхню ґрунтовок та шпаклювальних сумішей
Обробка поверхонь заключається у виконанні
всіх процесів, які передують пофарбуванню, а саме: підмазування щілин,
шліфування підмазаних місць, обґрунтування, суцільне шпатлювання і суцільне
шліфування.
Підмазування щілин. Щілини, які
появилися у штукатурці, спочатку огрунтовують ґрунтовкою СТ-14 або СТ-17 за
допомогою флейценої щітки чи ручника. Після того, як ґрунтовка висохне,
приступають до заповнення щілин. Для цього краще застосувати полімерцементну
армовану шпаклівку СТ-29. Наноситься шпаклівка за допомогою нержавіючого
шпателя спочатку попередніми рухами шпателя по відношенню до щілини, а потім
вирівнюють шар шпаклівки вздовж щілини. Так як шпаклівка у своєму складі має
мікроволокно, то підмазані місця не підлягають шліфуванню.
Для підмазування щілин, відбитих місць, ритвин
глибиною до 5 мм застосовуються гіпсові шпаклівки СТ-126, СТ-127. Після
висихання підмазані місця шліфуються наждачним папером.
Ґрунтування поверхонь. Для створення
міцної плівки поверхні ґрунтують ґрунтівкою СТ-14 або СТ-17. Залежно від
матеріалів, що будуть фарбуватися, застосовують і різні ґрунтівки.
Поверхні стелі і стін ґрунтують
макловицями або валиками. Набравши на щітку ґрунтівку з відра і віджавши її
лишок, ґрунтівку наносять плавними взаємоперпендикулярними рухами щітки. Тобто,
спочатку поверхню стіни ґрунтують горизонтальними, а потім вертикальними
рухами.
Ґрунтування поверхонь стін за допомогою
щіток Ґрунтівку на поверхню наносять і валиками. Валик опускають у ємність з
металевою сіткою, де знаходиться ґрунтівка, один-два рази прокатують ним по
сітці, а потім рівномірно, нажимаючи на ручку валика, ґрунтівку наносять на
поверхню, прокатуючи валиком один-два рази по одному і тому ж місцю
Шпатлювання поверхні. Для шпатлювання
поверхонь стелі і стін застосовуються шпаклівки різноманітних фірм.
Розповсюдженими є шпаклівки фірми «Ceresit» – СТ-29, СТ-126, СТ-127, СТ-125,
СТ-95 та ін.
Сухі суміші заливають водою (температура
води 15-200С), перемішують до отримання однорідної маси за допомогою дриля з
насадкою або за допомогою мішалки при великих обсягах. Потім суміш витримується
5 хв. і знову перемішується. Використовують суміш упродовж однієї години.
Шпатлювання виконують зліва направо або
cправа наліво за допомогою шпателя чи гладилки
При накладенні шпаклівки на поверхню,
ліва частина полоси, зроблена шпателем, має бути укладена рівним і гладким
шаром, а на правій виникають напливи шпаклівки, які теж розрівнюються при
укладанні другої полоси. Залежності від товщини шпаклівки, яка буде наноситися
на поверхню, шпатель тримають по відношенню до цієї поверхні під різними
кутами. Чим менший кут, тим більша товщина шпатльовочного шару, і навпаки
Після висихання першого суцільного шару
шпаклівки її ретельно шліфують наждачним папером. При необхідності виконують
повторне суцільне шпатлювання з наступним шліфуванням, а під високоякісне
опорядження здійснюється і третє шпатлювання. Воно може бути як суцільним, так
і частковим. 4
Техніка
безпеки при виконанні малярних робіт
Всі роботи, пов’язані з ремонтом,
будівництвом і обробкою приміщень різного призначення треба виконувати із
дотриманням норм і правил техніки безпеки.
До початку проведення робіт рукоятки
інструментів та іншого інвентарю перевіряються на наявність пошкоджень, зарубок
і задирок, які можуть призвести до травмування рук.
Приготування розчинів, що мають кислу
реакцію, проводиться шляхом вливання кислоти у воду при повільному помішуванні.
В іншому разі відбувається саморозігрівання розчину з розбризкуванням кислоти,
що призводить до опіків очей і відритих ділянок шкіри.
У
разі проведення малярних робіт на висоті використовуються стійкі підмостки з
міцним огородженням або спеціальної спорядження для таких робіт. При цьому
водоемульсійна фарба та інші оздоблювальні розчини повинні поміщатися в тару,
стійку до перекидання.
Електричні та інші переносні інструменти
перед використанням повинні перевірятися на справність. До них не можна
торкатися вологими або мокрими руками.
У разі необхідності приготування
лакофарбових сумішей на робочому місці, змішуючи їх з розчинниками, роботи
необхідно проводити в добре провітрюваному приміщенні.
Починати процес нанесення фарби або штукатурки
потрібно з найбільш віддалених від входу в приміщення кутів.
Робота з хімічними реагентами повинна
проводитися з використанням засобів індивідуального захисту – захисних
окулярів, рукавичок або рукавиць, захисного одягу. Дихальні шляхи від опіків
потрібно захищати респіратором.
Відкривання металевих ємностей з
легкозаймистими лаками, розчинниками і фарбами на їх основі має проводитися
пластмасовим або дерев’яним інструментом для запобігання загоряння від іскри.
У
зв’язку з тим, що більша частина фарб і лакофарбових матеріалів готуються на
основі легкозаймистих розчинників, при роботі з розчинниками і самими
лакофарбовими матеріалами обов’язковим є чітке виконання норм і правил
протипожежної безпеки. У приміщенні, де проводяться роботи з даними
матеріалами, не можна користуватися відкритим вогнем, забороняється
використовувати для обігріву приміщення нагрівачі з відкритими нагрівальними
спіралями і несправні електроприлади. Слід пам’ятати, що навіть справні
електромотори при обертанні утворять слабку іскру, тому в приміщенні з парами
розчинників їх теж не можна запускати.
Контрольні запитання: 1. Які операції
необхідно здійснити при підготовці обштукатурених поверхонь? 2. Які вимоги
висуваються до підготовки залізобетонних поверхонь? 3. Які суміші застосовують
для заповнення шпарин, відбитих місць, ритвин? 4. Як здійснюється обґрунтування
поверхонь? 5. Які сучасні сухі суміші застосовують для шпатлювання поверхонь?
6. Від чого залежить товщина нанесення шпатлівки?
Немає коментарів:
Дописати коментар